1. Тарасова гора у Каневі — національна святиня українськогонароду, місце поклоніння пам'яті видатного поета-пророка ТарасаШевченка. Ймовірно, на цій горі у ХІ ст. Було засновано печернийКанівський монастир, після чого її почали називати Чернечою горою.У середині XIX, відвідавши ці місця, Т. Шевченко захотів придбатитут ділянку для спорудження садиби, проте її планам не судилосяздійснитися. Після смерті в С.-Петербурзі, Шевченка спочатку булопоховано на Смоленському цвинтарі, проте, на вимогу громадськості, 10 травня 1861 р. Труну з прахом поета було доставлено до Канева.Згідно із заповітом, його поховали на високій дніпровській кручі, яку відтоді називають Тарасовою горою. На могилі був насипанийкурган та встановлений хрест. Музей "тарасова світлиця" відкрито уколишньому будинку наглядача могили І. Ядловського. 1925 р.створено Шевченківський національний заповідник у Каневі. У 1939 р.встановлений найбільший в Україні пам'ятник Шевченку, збудованосходи в 342 ступені з фонтаном "лілія". У 2010 р. Післябагаторічної реставрації відкрито літературно-меморіальний музей Т.Шевченка. Як відомо, більшу частину життя поет провів далеко відрідного краю. Проте він завжди прагнув повернутися в Україну, щоб, одружившись із простою українською дівчиною, спокійно жити нарідній землі. Але лише після повернення із десятирічного засланняШевченко отримав можливість вільно обрати місце для подальшогопроживання. Влітку 1859 року у пошуках землі для своєї садиби ТарасГригорович відвідував Канівщину, де й помітив Чернечу гору (нафото). Він навіть зобразив її на малюнку «Біля Канева». Відомийісторик Михайло Максимович розповів йому, що біля цієї гори буврозташований древній козацький монастир, у якому лежав прахзнаменитих гетьманів Івана Підкови, Самійла Кишки та Якова Шаха.Звідси, до речі, назва гори — Чернеча.Однак поета зновузаарештували... Цей світ він залишив із мрією повернутися доУкраїни. Кажуть, передсмертними словами Тараса Шевченка були «ДоКанева…» Тарас Григорович помер, не залишивши офіційного заповіту.Тому його друзям необхідно було подолати велику кількістьформальностей, щоб зрадити тіло поета українській землі. І хочайого поховали в Санкт-Петербурзі на Смоленському цвинтарі, що порядіз церквою Смоленської ікони Божої Матері, земляки поета ще в деньйого смерті вирішили зробити все, щоб перевезти тіло Шевченка вУкраїну.
На похороні поета на Василівському острові зібралися відоміросійські літератори Федір Достоєвський, Микола Некрасов, МихайлоСалтиков-Щедрін, Микола Лєсков, Микола Чернишевський, братиЖемчужникові (співавтори Козьми Пруткова) та Курочкіни, перекладачМихайло Михайлов…
За ті два місяці, поки порох поета спочивав у Петербурзі, йогомогила стала місцем паломництва сотень земляків та жителівросійської столиці. І ось настав день, коли траурна процесія зітруною Шевченка вирушила в Україну. Його супроводжувалипредставники української громади Петербурга, художник ГригорійЧестаховський, брати-літератори Михайло та ОлександрЛазаревські.
Пантелеймон Куліш за козацькою традицією накрив труну червоноюкитайкою і сказав:що живий і помер, побиваючись про добро, прочесть і волю нашу... З'явись, батьку, серед рідного краю під своєючервоною китайкою, заслугою козацькою; згромадь навкруги собісліпих, глухих та безмовних, хай побачити, як далеко вони відправди постали, хай почують з мертвих уст твоїх твоє словобезсмертне... З Петербурга до Москви труну поета везли потягом.Звідти на конях, запряжених у артилерійські тремтіння, пройшовнелегкий шлях через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Севськ, Глухів, Батурин і Бровари — до Києва. І в кожному з міст прибуття процесіїз Шевченком було великою подією для місцевих жителів. Так, в Орліїї зустрічав військовий оркестр та місцеві гімназисти.
У Києві, коли траурна процесія проходила Ланцюговим мостом, студенти університету випрягли коней і самі повезли «дорогоціннийвантаж» до церкви Різдва Христового на Подолі, де був здійсненообряд відспівування.
Проститися з Шевченком прийшли багато відомих киянів, національнаеліта тодішньої Малоросії:композитор Микола Лисенко, письменникМихайло Старицький, історик Михайло Драгоманов, меценат ПлатонСимиренко, історик Володимир Антонович, Тадей Рильський та багатоінших. Свідки згадували, що під час церемонії до труни з тіломпоета підійшла жінка в жалобній вуалі, мовчки поклала вінок ізникла. Багато хто вважає, що це була князівна Варвара МиколаївнаРєпніна, яка любила Тараса.
Намір поховати поета на горі Щекавиці стали проти влади ідуховенства губернського Києва. Тому через два дні порох Кобзарязанурили на пароплав «Кременчук» і відправили до Канева.
Між іншим, Шевченка ховали як неодруженого парубка:перед труноюйшли молоді дівчата в національних костюмах, голосно оплакуючиТараса. Протягом двох днів тіло поета було виставлене в Успенськомусоборі Канева, побудованому ще 1144 року. Під час церемоніївідспівування настоятель Успенського собору Гнат Мацкевич промовивслова, що стали пророчими:«Благогів, Малоросія, до нашого граду:унас похований Тарас Шевченко. Дивись, Малоросія, на його могилу, дивись і молись! » Невдовзі після цього священика усунули з посади.Його подальша доля невідома. Чернечу гору, що стала останнімпритулком Кобзаря, у народі дуже скоро почали називатиТарасовою.
Після революції та громадянської війни, у 1923 році, більшовикиосквернили місце поховання Тараса Григоровича, скинувши величезнийпам'ятник-хрест, встановлений у 1884 році. За народні гроші. Протеза 16 років у Каневі відкрили музей Тараса Шевченка, а на могилівстановили пам'ятник. З цією подією пов'язана одна загадковаісторія. Для того, щоб гранітний постамент із бронзовим монументомКобзаря не розчавив труну, необхідно було точно розрахувати місцейого розміщення. Справа в тому, що згідно з козацьким обрядоммогилу обклали камінням і надали їй форму кола. За багатодесятиліть він деформувався від дощів.
Тому було створено комісію зі співробітників НКВС та представниківмісцевої влади, під наглядом якої бурили землю, щоб знайти склеп.Розкривши поховання поета і відкривши кришку труни, члени комісіїпобачили металеву скриньку, в якій виявили ще одну труну, звіконцем. Поруч лежав засохлий вінок. Пізніше одна з жінок, якабула при розтині могили, згадувала, що «Шевченко лежав як живий».Але як тільки на обличчя поета потрапило повітря, воно моментальнопочало просідати… У тому ж 1939 році вхід у склеп замурувализалізобетонною плитою.
Під час окупації нацисти організували на території музею концтабір.Але навіть вони не наважилися потривожити порох поета. Упродовжбагатьох десятиліть могила Шевченка була і залишається місцемпаломництва для його шанувальників з усього світу.
2. Уляники, джерело Ревучий, з живою та мертвою водою49°59'08.4"N 31°02'48.8"E
Тут потужним потоком б'є із землі джерело Ревучий. Саме про нього, а не про Дніпро, писав Т.Шевченко в "заповіді":"…Було видно, булочути, як реве Ревучий"
Жива вода – це вода, яка оживляє, активізує організм, додає силиорганізму, підвищує імунітет та покращує енергетику організму, нормалізує кислотність, тиск та обмін речовин.
Мертва вода – це вода, яка має дезінфікуючі властивості, загоюєрани, заспокоює нерви, уповільнює ріст пухлинних та ракових клітин, розчиняє та виводить з організму солі, шлаки, будь-якуінфекцію.
3. Спасо-Преображенська церква Канівське водосховище, село Гусинці, Київська область (на території Ландшафтний заказник місцевогозначення «Бориспільські острови»)
Гусинці розташовувалися на лівому березі Дніпра навпроти Ржищева, за 77 кілометрів від Києва. Після затоплення Канівськоговодосховища село практично повністю опинилося під водою. Найвищійого точки утворили кілька островів.
До революції Гусинці (стара назва Гусине) входили до складуПереяславського повіту Полтавської губернії. У 1862 році в селіналічувалося 74 двори, в яких проживало 187 чоловіків та 198 жінок.Поштовий тракт з Переяслава-Хмельницького до Києва проходив трохина схід 1. Були присадибна православна церква з родовоюусипальницею, парафіяльна школа, чернечий скит, при якомуфункціонували лікарня, олійниця і паровий млин, що працював накілька навколишніх сіл. Скит був покинутий в 1919 році в періодбезвладдя і бандитських погромів, що захлеснули регіон під часгромадянської війни.
У 1969 році при проектуванні нового водосховища для потребКанівської ГЕС, що будується, було вирішено затопити рядприбережних сіл, до числа яких потрапили та Гусинці. У ходібудівництва нової греблі у 1972–1978 роках жителі затоплюваних сілбули примусово відселені. В даний час головним нагадуванням проГусинці є маленький острівець біля лівого берега водосховища, якийповністю займають руїни Преображенської церкви 2. Храм, що зберігсядо наших днів, був побудований поміщиком Гусинським у 1822 році.Будівництво велося гусинськими селянами з цегли, виробленої намісцевому заводі, з використанням особливо міцного розчину, завдякичому майже двохсотрічна будівля, яка простояла останні 30 років узанедбаному стані у воді, не зруйнувалася і продовжує вважатисяоднією з головних пам'яток району. Не останню роль у збереженніцеркви відіграло рішення голови місцевої сільської ради 1970-хроків, котрий розпорядився перед затопленням відремонтувати церквуі одержав за це сувору догану обкому партії2.
За результатами технічної експертизи, проведеної в грудні рокуспівробітниками Київського національного університету будівництвата архітектури, будівля визнана аварійною, проте характер руйнуваньне є незворотним. У церкві було проведено перші богослужіння, стараннями релігійної громади Преображенської парафії УкраїнськоїПравославної Церкви міста Бориспіль та за підтримки відкритого дляцих потреб благодійного фонду розпочато реставрацію храму. Доострова, на якому розташований храм, 2011 року було збудовано міст.До 2013 року храм було відновлено.
4. Ржищів, Іван-гора (кам'яні баби), вид на Дніпро 49°59'08.4"N31°02'48.8"E Адреса:м. Ржищів, вул. Воровського, ур.Іван-гора
Іван-горою називають розкопки стародавнього слов'янського міста, яке було тут розташоване в 11–13 століттях нашої ери. З горивисотою 170 метрів відкривається панорамний краєвид на околиці.Місцевість є доступною для всіх бажаючих, недалеко від пристаніміста Ржищів. Давнє поселення було виявлено у середині 19 століття.Вважається, що ці землі належали польському королю Яну, на честьякого, співзвучно з нашим «Іваном», була названа висока гора. Йоговійська використовували міські укріплення як захист у період битв1600-х років. Згідно з іншими версіями, місто згадується ще улітописах 12 століття. Під час розкопок було виявлено свідченняіснування на цьому місці дерев'яної міської фортеці. Сьогоднівелику небезпеку для історичної пам'ятки Іван-гора становлять водиДніпра, що протікають, і поряд розташована гідроелектростанція.Цікавою пам'яткою Ржищева є красивий сучасний Трипільський парк, уякому зібрано скульптури на тему стародавніх культур, знайденихархеологами на цих землях. Урочище Іван-гора знаходиться на березіДніпра на південно-східній околиці Ржищева, праворуч від пристані.На вершині гори заввишки 174 м у XIX ст. Відкрито
давньоруське городище XI-XIII ст., ототожнюване з літописниммістом-фортецею Іван (згаданий в Іпатіївському літописі 1151 р.).Знайдено залишки дерев'яних укріплень. У XVI на Іван-горі булоспоруджено польську фортецю, яку в 1663 р. Використовували військакороля Яна Казимира як плацдарм для вторгнення на Лівобережжя (заоднією з версій, гора носить ім'я короля Яна (івана)). Післяспорудження Канівської ГЕС розпочався процес ерозії та підмиваннягори водами Канівського вдхр.
З Іван-гори відкривається вид на Лису гору. Сьогодні місто Ржищів, а в минулому територія, частину якої займало село Гусинці, вважається одним із найбільш енергетично сильних місць України.
За язичницьких часів для проведення язичницьких обрядів жерціобирали гору з невеликою кількістю рослинності, розташовану поблизупоселень. . Найбільше для святилища підходили височини, куди частопотрапляли блискавки. Трипільці вірили в бога Перуна, який вивергавблискавки. Цікаві факти про Лису гору Лиса гора, розташована наодному меридіані з Єгипетськими пірамідами, є найвищою точкоюстародавнього поселення Гусинці. Свою назву гора отримала або узв'язку з малою рослинністю, або через язичницьких ритуалів, щочасто проводилися тут. Друге пояснює присутність на височині деякоїенергетичної точки, де відкривається щось нове у кожній людині.Хтось бачить дивні речі, інші зцілюються, а деяким просто стаєпогано, але кожен відчуває поєднання енергій землі та неба.Пам'ятки поблизу Лисої гори Неподалік від Лисої гори знаходитьсяунікальна споруда – Преображенська церква. У минулі часи в нійщотижня відбувалися служби і щонеділі в стінах храму збиралисяжителі Гусинців. Внаслідок будівництва Канівського водосховища селопішло під воду і сьогодні цей архітектурний шедевр оточений водою.В особливо урочисті церковні свята, за твердженням місцевихжителів, чується брязкіт дзвонів затопленого храму. З недавньогочасу ведеться реконструкція церкви. У самому місті Ржищів, якезнаходиться зовсім недалеко від Лисої гори, слід заглянути до Паркутрипільської культури, який став гордістю міста та його візитноюкарткою, відвідати Іван-гору, розташовану поблизу, а також оглянутиСвято-Троїцьку церкву та побувати в Краєзнавчому музеї Ржищева..
5. Ржищів, кручі, вид на Дніпро 50°06'26.1"N 30°53'13.7"E
6. Дерев'яна каплиця і вітряк, Витачов. 50°07'08.1"N30°52'52.3"E
Русь початкова. Сьогодні Витачов – це село на правому березі Дніпраза 77 км від Києва. Однак поселення тут веде свою історію ще зчасів антів. Існує безліч версій виникнення назви. Жодна з них не єзагальновизнаною. Зрозуміло лише, що слов'яни тут були першимижителями. До наших предків у тутешніх місцях селилися і готи, ігуни, і скіфи.
Українська духовна республіка
Сьогодні, як і тисячу років тому, з вершини гори відкриваєтьсявражаючий панорамний краєвид на Дніпро та навколишні пейзажі.Навколо буйна рослинність, різнотрав'я та дуже багато неба. Насхилах видно поклади гончарної глини.
На горі стоїть дерев'яна каплиця, де на вході написано «Українськадуховна республіка». Храм доглянутий і відкритий всім, хочавсередині немає ні священиків, ні служок. У каплиці виситьповідомлення про те, що вона зведена на згадку про загиблихмешканців Новгорода Святополчева. Поводир
Описуване нами місце – безумовно, один із історичних та духовнихцентрів України. Невипадково тут знімалися епізоди культовогоукраїнського фільму «Поводир». У цій сильній, відвертій та чеснійкінострічці режисера Олеся Саніна розповідається про те, як ламалиукраїнське кобзарство, про сумнозвісний «розстріляний з'їздкобзарів», про початок Голодомору та чиїми руками ці жахитворилися. Від фільму і дотепер залишилися декорації — хата, дечекала колишнього командира роти УНР, а після поранення — сліпогокобзаря Івана, його дружина Орися, клуня та макет колодязя…
Загалом, Витачов та його околиці настільки переповнені простором ічасом, що варті того, щоб там побувати.Задоволення отримаютьусі:естети, любителі природи, які цікавляться історією…
7. Девіч-гора, Трипілля Координати:50°7'39''N, 30°45'37.55''EАдреса:с. Трипілля, вул. Корольова
Девич-гора (дівич-гора, Дівоча гора) — високий пагорб над Дніпром уцентрі села Трипілля. Назва, мабуть, пов'язана з давнімслов'янським культом жіночого божества - богині-праматері, богиніДіви. На вершині Девіч-гори виявлено городище та могильникзарубинецької культури (II ст. До н.Е.), а також давньослов'янськекапище (VI ст.). Передбачається, що тут було святилище язичницькоїбогині-діви. Жертовник складався з дев'яти напівсферичнихзаглиблень, у яких варилася ритуальна їжа.
З вершини Девич-гори (дівич-гори) відкривається чудова панорамаТрипілля, Дніпра та навколишніх пагорбів. Девіч-гора в Обухівськомурайоні на Київщині височить над Дніпром на висоті 55 метрів. Цеодне із головних сакральних місць Середнього Подніпров'я.Найімовірніше, назва «Девич-гора» походить від давньогослов'янського культу — богині Діви. Височини з подібними назвамивідомі у всіх слов'янських країнах від Верхнього Дніпра доРодопських гір на Балканах. Дослідження археологів на такихвершинах підтверджують проведення тут обрядів поклоніння божествам.У ході розкопок на вершині Девіч-гори було виявлено городище тамогильник зарубинецької культури 2 століття до н. Та капище 6століття. Як і про всі подібні місця, про Девіч-горе ходятьлегенди, що раніше тут збиралися відьми і зліталася нечиста сила, тому гора приваблює не тільки істориків, а й любителів різнихмістичних оповідань.
Девич-гора – ще одна «сестра» Замкової гори та подібних до неїоб'єктів. Знайти диво-вершину легко, достатньо під'їхати до селаТрипілля з боку Києва.
Назву гори фахівці пов'язують із найдавнішим культом – шануваннямверховного жіночого божества, Діви, матері всього сущого. Іншінайменування природної пам'ятки – Дівоча гора, Дівич-гора.Вважається, що саме тут колись було святилище язичницької богині.Принаймні на вершині було виявлено городище і могильникзарубинецької культури, що існувала у II столітті до н. Е., а такожслов'янське капище, датоване VI століттям н. Е.
Народні перекази свідчать, що в давнину на Девіч-гору не тількизліталися відьми, щоб влаштувати там шабаш, а й приходили простіжінки з прекрасною і цілком земною метою. Звернувшись донадприродних сил і здійснивши певний ритуал на Дівочій горі, кажуть, можна було отримати благословення для майбутньої дитини тагарантію того, що малюк народиться здоровим.
Жителі навколишніх сіл досі розповідають дивовижні історії продивні звуки що періодично долинають з гори, і вогниках, які ні-ніта й помітить якийсь мандрівник.І цілющі властивості Девіч-горитакож підтверджуються дослідженнями. У всякому разі, душа тут ісправді наповнюється спокоєм, умиротворенням та гармонією.Перевірте це особисто – їдьте до Трипілля, назустріч пам'ятіпредків та одній із найцікавіших загадок природи!
8. Музей-меморіальний комплекс "букринський плацдарм".Київська обл., 09234, Кагарлицький р-н, с. Балико-ЩучинкаБукринський плацдарм — місце висадки бійців 1-го Українськогофронту 1943 року. Форсування Дніпра в цьому місці при звільненніКиєва двічі проходили невдало, загинуло 250 тис. Осіб. Бої заБукринський плацдарм увійшли в історію, як одна з найкривавішихоперацій такого роду.
Меморіал відкрито 1985 року на місці давньоруського городища Чучин, з фортецею та портом, датовані XI століттям. На території музеюможна знайти оборонні вали до 4 м.
На території меморіалу знаходиться музей та скульптурні композиції.З пагорба, на якому знаходиться меморіал, доступний приголомшливийогляд Канівського водосховища.
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.