4500км або довгий шлях додому Частина 1

Усім привіт і всіх з минулими святами!

Передісторія
В той час як минулий рік повільно добігав кінця і на носі чекалидовгі вихідні, які я в свою чергу доповнив парою-трійкою дніввідпустки. Року в мені спалахнула ідея чергової подорожі.З усіхцікавих мені напрямків у такий короткий термін реалізуватиуявлялося можливим тільки поїздку до Грузії, там і віза не потрібнаі відстань начебто посильна, ну і само собою ми там ніколи не були.але цього разу без кота, я б його звичайно взяв, але не всі довідкиготові для перетинів кордонів, а їх за планом було дві Україна-РФ, РФ-Грузія, але про це далі. Росте маленька дочка і на моментпоїздки їй було всього 6 місяців, їхати однією машиною - неваріант, потрібно було шукати напарника. Ті з якими не страшно врозвідку і всі, хто взагалі міг, погодиться на таку авантюру.Основна проблема полягала в тому, що хтось задовго до цьогозапланував свій час, комусь відверто було страшно — дорога в одинбік ~2000км. І чорт знає чим би закінчилася ця ідея якби не сам вінвід поїздки відмовився, але порадив поговорити з його батьком на цютему.
Батьки https://https://megadriver.org/cars, до речі, дуже приємні, чуйні люди і досить часто я звертаюся до Дмитра Михайловича запорадою чи допомогою. Негайно набираю дядька Діму, пропонуюавантюру і помчало…

Підготовка
За довго до поїздки було виявлено, що задні стійки вимагають заміниі, напевно, я про це писав раніше, але в трьох словах на швидкості120 км/год по трасі машину доводилося ловити. Таким чином, одним зперших у моєму списку стояла заміна всіх стояків. Всі стійкивирішив міняти за принципом зробив та забув. Благо завчасно булокуплено 4 стоки фірми Kayaba Excel-g, які просто чекали свого часу.Ну і звичайно ж, як показав досвід попередніх покатушок, перевіркарідин і гальм, що б не було як минулого разу. Крім цього ще змоменту коли наш автомобіль придбав шкіряний салон пасажирськесидіння, яке насправді водійське з праворульного авенсису, працювало не коректно і пасажира бачити не бачило і на ременівсіляко лаялося, що ставило під сумнів коректну роботу подушок уразі чого це стало пунктом номер два. Усунувши дані проблемиавтомобіль до поїздки був готовий.
У попередніх поїздках мені дуже не вистачало інструменту, т.К. Безнього як без рук і як новорічний подарунок було закуплено набірForce на 142 позиції. Наявність інструменту і Дмитра Михайловича внапарниках, який за сумісництвом дуже не поганий механік, вселяловпевненість у те, що при необхідності автомобіль буде воскрес зпопелу.
Також у процесі інформаційної розвідки обстановки було з'ясовано, що наявність комплекту ланцюгів — необхідність умов Грузинськоївійськової дороги в зимовий час, до того ж у нас обохпередньопривідні седани марки Toyota. Купив два комплекти ланцюгівфірми Vitol (поїздку живим переживе тільки один комплект, другийвпаде смертю хоробрих під колесами мого автомата) І звичайно жтреба було придбати автомобільне крісло для пасажира номер один, доцього ми якось обходилися люлькою. Як крісло вибрали Chicco Eletta, чого не рекомендую робити, т.К. Металеві вуха для ременя б'ютьсяпро пластик на мало хлопчиках, чим доставляють дискомфорт і цілкомможуть розбудити дитину в дорозі. Будучи по натурі параноїком імаючи в автомобілі все від саперної лопати, троса, проводів, компресора закінчуючи кип'ятильником, парою пледів, наборомтуристичних термоустілок та інвертора на 220В. Про всякі дрібниці явзагалі мовчу. Як я вже згадував раніше за маршрутомУкраїна-Грузія, який природним чином прокладений через територіюРФ, треба було перетнути два кордони. У зв'язку з тим, щопропускний пункт Гоптівка був на той час рясно завантажений —простояти на кордоні можна було 18 годин, вирішено було перетинатикордон на пропускному пункті Щебекено і зробити це якомога раніше.Потім рухаючись у напрямку Старий Оскол дістатися траси E38 у бікВоронежа. Погоджуся, можливо в маршруті є гак, але досвід їздитрасами моєї батьківщини показав: "краще день втратити потім зап'ять хвилин долетіти", тобто траса завжди в пріоритеті перед більшкороткою дорогою невідомої якості. Основною метою на даному етапібуло вийти на трасу М4 Дон, яку доведеться їхати аж до Владикавказуі там пройти другий кордон РФ - Грузія в населеному пункті ВерхнійЛарс.
Таким чином довжина маршруту Харків - Владикавказ склала приблизно1600 км погодьтеся з урахуванням кордону проїхати таку відстань заодин підхід, навіть не враховуючи маленьку дитину, досить не легко, навіть враховуючи те, що за присідку і без кордонів мені вдавалосяпроїхати близько ~1400км. Абсолютно очевидно їхати потрібно було в2 підходи, маршрут поділили приблизно навпіл:1. Харків - Ростов наДону (940км), 2. Ростов на Дону - Степанцмінда (750км). Відстань поГрузії в рахунок не бралася т.К.Точних планів, що там робити небуло. Зворотний шлях планувалося пройти таким же маршрутом, але цене судилося здійснитися…

Пару слів про межі
Думаю пояснювати, чому вирішили їхати у бік Воронежа нікому недоведеться. Хотілося б розповісти про перетин кордону Грузії. Існуєтри можливі шляхи:
1. РФ — Абхазія — Грузія
Складність тут полягає в тому, що для того, щоб в'їхати натериторію абхазії, необхідно провернути бюрократичне колесо іззапитами поясненнями і т.Д. До того ж Грузія вважає Абхазію своєютериторією і навіть якщо вдасться проїхати, тобто великаймовірність не отримати в'їзний/виїзний штамп, т.К. Нібитоприкордонний контроль там не здійснюється. Далі з усіма витікаючимиплюс до всього законодавство Грузії за такий проїзд передбачаєспочатку штраф потім кримінального переслідування.

2. РФ — Грузія (верхній Ларс)
Варіант який не передбачає жодного підводного каміння, стандартнапроцедура перетину кордону.

3. Азейбарджан - Грузія
Варіант не дуже в тому плані, що це +1200км гаком і можливі поборина дорогах.

Поїхали< /Відзначивши будинки по сімейному новий рік, трохипередихнувши день, вранці 2 січня наша подорож почалася. Саме в цейдень у Дмитра Михайловича був день народження, який ми відзначали вдорозі. До речі через три дні ми так само відсвяткували мій деньнародження. Інструкції з розрахунку -30 градусів, змерз. На вулиці-20 градусів, попереду не менше 900 км траси, а у мене немаєомивача, весело.
Далі все йшло за планом, трохи поблукавши вийшли на пропускнийпункт Щебекено досить швидко пройшли Український прикордоннийконтроль та паспортний контроль на пропускному пункті РФ тазастрягли на етапі оформлення автомобіля. На заповнення чотирьохпапірців правильно у нас пішло близько 3-4 годин, рівень маразмузашкалював:якщо в клітині форми стоїть галочка, а не хрестик - цепомилка потрібно заповнювати ще раз. Ускладнювалося все ще й тим, що на вулиці був мороз -22 градуси і заповнювати форму біляприкладу, до якого відсилала нас зла нервова дівчина, у якої, судячи з усього, був недоїб, було неможливо — замерзала ручка.Потішила ще пояснювальна записка на ім'я якогось х** помічника заякогось там міністра за президента РФ, яку я мав заповнити іпояснити, що ж я маю намір робити на території РФ. Загалом з оглядуна відносини наших країн у даний період іншого чекати і недоводилося… Хоча досвідчені говорять, що маючи досвід заповненняпапірців кордон можна пройти за годину.
Кордон позаду. Добиратися до траси довелося дорогою не першогоґатунку, хоча за українськими мірками цілком собі стерпна, місцяминавіть дозволяла їхати 110 км/год. Якість покриття траси і ціни напальне дуже приємно здивували, з такою ціною на бензин можна машинуі на ніч не глушити, хоча якість сервісу звичайно страждає до нашихОККО на жаль далеко.
Шлях до Ростова нічим не виділявся зі звичайної їзди гарною трасою.Знаючи, що Дмитру Михайловичу не дуже до душі їхати другим номером, найчастіше веденим був я, мені це не приносило особливогодискомфорту. Подекуди наша їзда була схожа на пересування групивинищувачів, т.К. Для того щоб укладатися в графік доводилосятримати темп - йшли з порушеннями швидкісного режиму 140-160км/год. Та й чесно кажучи такою трасою і з такою ціною на бензин, чому б і не попестити себе? Температура за бортом трималася врамках -22 -19 градусів.
Для того щоб помити скло я виробив 2 ефективніші способи, обидвавимагали максимально притиснутися до веденого:
1. Притискаюся ближче тоді коли Д.М. Миє собі скло, бризки летятьмені на лобове, розвозюкую двірниками.
2. Притискаюся ближче збираю всю жижу, що летить, на скло, потімрозвозюкую двірниками.
У такому режимі без омивача і з досить високим темпом до 21 годинивечора 2 січня ми були в Ростові на Дону, де нам потрібно булопереночувати в заздалегідь заброньованих апартаменти. Господиняквартири дуже приємно здивувала тим, що купила дитяче ліжечко, ванну, дитячий горщик, хоча мови про це не йшлося. Неприємнимсюрпризом було те, що в РФ важко розплатиться доларом, а обмінникаяк поняття не існує тільки банк, врятував ситуацію банкоматОщадбанку. Та й ціни на їжу значно вищі, ніж у мене набатьківщині:за 4 піци маленького розміру віддали майже 500грн, унас таке задоволення вийшло б у 300 максимум 350 грн. Відзначившидень народження Дмитра Михайловича, прийнявши теплий душ іобговоривши все побачене, вирушили до сну.
Ранок 3 січня. Попереду на нас чекала ще тисяча кілометрів, ще одинкордон. Снідали, поїхали. Всередині шляху температура почала трохизростати і досягла позначки в -12 градусів і сталося буквальнодиво, омивайка відтанула і я в буквальному сенсі прозрів. Продорогу до Владикавказу особливо розповісти нема чого, за виняткомтого, що чим ближче ми були до республіки Кабардино-Балкарії, тимгіршими ставали манери водіїв. На дорозі стали частіше миготітибілі пріори та чорні дев'ятки і в поодиноких випадках якісь люксовііномарки, які виділялися з натовпу огидним стилем водіння, грою вшашки, їздою по зустрічці тощо. Чесно кажучи, місцями навітьставало страшно.До кордону з Грузією ми дісталися десь о 21-22годині. Верхній Ларс — це вже за фактом гірський перевал, погодніумови огидні, вітер такої сили, що зривав курточку, незважаючи нате, що вона була застебнута. На виїзді з РФ прикордонники буливвічливіші ніж на в'їзді і тим не менш д******** за почерк утимчасовому в'їзді, прізвище не так написано.
Не просто так я виділив кордон з Грузією в окремий пункт і зараззрозуміло чому. Пропускні пункти відстоять один від одного на якусьнезначну відстань 5-10, а може й менше кілометрів. На в'їзді насзустрічає поліцейський, який вимагає оформляти пасажирів утерміналі, але для мене робить виняток. Маленька дитина, а погодаогидна. Сам процес мене дуже приємно здивував:під'їжджаєш на яму докабінки, даєш паспорт, тих паспорт на машину, так само віддавдокументи дружини та дитини, одна хвилина і все оформлено, від менезнадобилося нічого! Я навіть ручки до рук не брав! Найкращий кордону світі, так швидко я ще кордону не перетинав, жодних безглуздихпаперів та іншого.
Попереду на нас чекала Грузія…