Одеса (Україна) - Мармаріс (Туреччина) на машині Частина 6

…Продовження:
-6 днів це мало чи багато? - Запитайте ви.
— дивлячись для чого. Відповім я.
6 днів.Рівно стільки ми були в Мармарисі.
У два дні з яких ми провели в поході на катамарані.З виходом увідкрите Егейське море, з купаннями в ньому ж. Дельфінаминаввипередки, пірнали з аквалангами.Брат підготував інвентар.Емоціїзашкалювали.Відчуття непередавані.
Ну як же без розваги? !

Після цього стрибка моя дочка побачила, що можна і так і тежпопросилася стрибнути.

Ну хто ж тебе зупинить? ?! легкістю наповнює легені. Брат попросивдля першого разу не пірнати глибше за п'ять метрів. Я, як слухнянийстарший брат, послухався молодшого. І не ногою на глибину. :)
Всі ці веселощі супроводжувалися ретельними і щільними перекусами.Після яких у воду нині… Але ми йшли. :)
Ввечері, сидячи на катамарані, вдалині міської суєти нічногоМармаріса, ми, як би знаходилися на кордоні. Де по один бікгуляння, веселощі, туса, алкоголь, їжа... А на іншому боці тиша, умиротворення та морська безодня. І на цьому кордоні починаєшрозуміти, що ти можеш бути тим, ким захочеш. Що можна все. Що немаємеж. Усі межі лише у нас у головах. І одного разу, мій брат стеродин із кордонів і зі своєю дружиною (на той момент ще йогодівчиною) поїхали до Туреччини. В нікуди. Жити у наметі, харчуватися подорожником. Так ми думали. Але якщо немає кордонів, то немає страхів. Вони швидко влаштувалися працювати. Брат, напочатку брався за будь-яку роботу, аби лише принести гроші в сім'ю.Орендували квартиру та жили там якийсь час. Потім підвернуласягарна маленька яхта під викуп. І вони почали жити на яхті. У морі.Щоб не платити за стоянку у марині. Потім вдало продали цю яхту, купили більшу. І так далі. І тепер вони займають одну із міцнихпозицій у яхтовому світі. Все завдяки тому, що не боялися. Щоризикнули. Що стерли кордони у себе в головах.

{Здесь буде фото нічного Мармарису з палуби катамарану, з бокуморя.}

Вранці ми збігали світанок
Ну і звичайно, як без риболовлі? ! Тільки у нашій сім'ї не всі як улюдей. :)
Коли ми йдемо в ресторан — то замовляємо келих пива та склянкулимонаду. Офіціант приносить напої, думаючи, що він знайомий злюдською психологією, і його досвідом можна покривати стадіони —дбайливо розставляє їх відповідно до рангів. Мені пиво, дружинілимонад. І ми демонстративно міняємося напоями. А офіціант у шоційде. І як ви і зрозуміли, з рибалкою така сама фігня. Я не рибалка.Я тільки здійснюю тих. Підтримку моїй дружині, щоб одне з улюбленихзанять приносило максимум задоволення і мінімум турбот.

І результат не змушує довго чекати:Після походу ми вирушили гулятивечірнім містом. А наступного дня зголосилися допомогти відмитияхту від солі. >

Одного з вечорів ми поверталися додому і в безпосередній близькостівін нашого будинку зустріли цікаву сімейку.

4 дорослих диких кабана та штук 6 маленьких поросят

До будинку пішки 3 хвилини. Дружина як давай верещати поросячоюмовою:Віїї-ВВІІІІІ------ВІІІІІІ (переклад редактора:Ой, мася, якігарненькі, зупини, я вийду, пофоткаємося. Селфі запилимо ...) Ні, звичайно ж ніхто нікуди не вийшов. Та й знаючи характер кабанів ненаважилися б і близько підходити. Але сам факт єднання з природоюбув вельми шокуючим сюрпризом. Нас попереджали, що вечорамивиходять кабани, що треба бути акуратним і не потрапити їм нашляху. Але ми були дуже раді на власні очі побачити цюдиво-сімейку.
Так і Юля (дружина моя) дуже підкована в плані тварин. Це одне ізїї хобі. Адже навіть у нас вдома живуть:дві кішки, собака, папуга (не рахуючи минулих трьох щурів, кролика, великих акваріумних рибчерепахи та ще кількох собак з кішками). Але у випадку з поросятамиемоції взяли гору над розважливістю. Від цього й бажання вийти ізмашини. :)
Взагалі, повертаючись до теми ресторанів хочеться відзначити, щотут з цим все дуже добре.
Одесита здивувати кухнею практично неможливо. Т.К. Вся танаціональна кухня, яка є у народів світу, є і на одеській кухні.Ікра з синеньких, Камбала та бички в томаті, Форшмак, Цимес зквасолі з тостами, Біточки з тюлечки, Рибні котлетки, Картоплянідраники, Буженинка по одеськи, Борщик, Заливне з язика (холодець), Оселедець під шубою, Мітітей, Плов …Досить, чи я можу ще довгопродовжувати. Мідії по Одески, Овочеве стільники, млинці, Грецькийсалат, і т.Д. Це те, що кожен мандрівник має скуштувати в Одесі іскласти свою думку за ці страви. Інакше ви не були у Одесі. Є щебагато про "інакше", але зараз не за це. Нині за рестораниТуреччини. Реально здивували. Якщо за те, що я вам зараз перечитав, потрібно буде викласти в Одесі кругленьку суму, порівнянну з так, таки не великим пароплавцем, в Туреччині ж ми наїдалися тимиаперитивами, які приносили нам до прохання принести меню.
А про один ресторан мені хочеться зупинитися докладніше.
Вирішили ми повечеряти. Де це зробити у Мармарисі? Та скрізь.Причали рясніють ресторанами і зазивалами, від яких відкрутитисядуже важко. Але ми вивчили одну фразу турецькою, і говорилизазивалам:Ми не голодні. Дякую. Вони одночасно перемикалися наросійськомовну публіку, якої там вище даху. Але їсти таки хотілося.І тут на допомогу прийшов наш улюблений Микола Васильович Google.Відкривши відгуки по ресторанах і відсортувавши їх від максимальних- знайшли на карті один чудовий ресторан Memed Ocakbaşı
Прийшли туди і не помилилися. 1. - у них є своє паркування.
2. Хазяїн завбачливо приготував російськомовне меню. Хоча ми, занаявності турецького мобільного інтернету, пристосувалисякористуватися онлайн перекладачем від того самого МиколиВасильовича. Досить просто навести камерою на меню і в екранітелефону воно стає таким, яким ти хочеш його бачити. Тожрекомендую.
3. Одразу, як ми сіли до нас, понесли страви. Хорошим тоном єпринести одразу пляшечку холодної мінеральної води. 3 особи застолом - 3 пляшечки. Або одна велика. І це безплатно. З іншогобоку, хорошим тоном відвідувача вважається не користуватися цієюводою, якщо не хочеться пити. А то наші європейці просто сунуливоду в сумки. Виглядало не дуже. Все що бачите на столі — принесенобезкоштовно у вигляді аперитиву. Після цього я сказав офіціанту, щовсе, меню не потрібно. Нам цього достатньо. Офіціант посміявся іприніс російське меню. Вибравши по одній м'ясній страві, ми чекалине довго. Очікування було прикрашене цікавим інтер'єром, чудовоюатмосферністю та червонохвостим жако, якого від відвідувача довідвідувача приносили офіціанти, та садили на голову. А він уженявкав, чирикав, дзвонив яблучною мобілою, говорив голосомГорбочова. (про останнє — я не впевнений, що це правда:)).

Наші страви

У всіх вийшли страви з баранини. Такої ніжної баранини я не їв (спробував згадати скільки років не їв так смачно) ніколи. Їжа булатрадиційною, турецькою. Дуже смачною. Після, попросивши меню длявибору солодкого — нам відмовили, пославшись на зайняте меню. І за30 секунд винесли солодкий стіл. Абсолютно безкоштовно. Просто уних так заведено. Пригощати відвідувачів солодким.

Звичайно ж байка про зайняте меню була неправдою. Т.К. Після 30секунд вони винесли це зі словами:Сюрприз від ресторану! Коли мипопросили рахунок - цифри в рахунку нас теж здивували. У рахункубула близько 180 турецьких лір. Це 700 грн або 24 $ Ми дали зурахуванням "на чай" 230 т.Л. Або 900 грн або 32 $. Просто такадушевна обстановка, такий підхід до кількості подарунків, такеставлення персоналу ресторану до відвідувачів просто провокують навеликі чайові. Офіціант, зі словами Дякую! , знизуючи мені руку, невипускав її до самого виходу із закладу. І так. Я вважаю, це одиніз найкращих місцевих ресторанів. Ті, хто планують побувати вМармарисі, заїдьте сюди поїсти. Не пошкодуєте. Ще один день розваг- катання на маленькому катері по затоці. Відчуттянепередавані.
Моя дружина Юля панічно боїться висоти. Перелізти через парапетпросто нестерпне випробування. Але тут я не дізнаюся про своюулюблену Бажання покататися на човні пересилило і ми бачимо це:
З Криками:Господи за що? ! Вона сміливо повзла до мети. :)
Дочка пишається своїм сімейством. :) А ми пишаємося дочкою. І часпролетів дуже швидко і непомітно. І минуло рівно 6 днів. І наставчас повертатися додому. Це трохи сумно. Але отримані емоціїсильніші за всякий смуток. Так що вечірній похід всією родиною вресторан, сон і вранці виїзд до Одеси. Далі буде …