Покупка Лачетті, частина перша або Шістка - все…

Отже, моя історія покупки машини почалася минулої весни. Справа втому, що приходячи в гараж за своєю ВАЗ-21063 небесно-блакитногокольору, я став помічати, що по кузову пішло безліч дрібних. Ні, вони й раніше з'являлися, машині як не 20 років, і я боровся зними, коли регулярно, коли — не дуже, але цієї весни явище набулонастільки масового характеру (місцями навіть наскрізь), що явирішив — час.!
Якби не ці "косметичні" проблеми, я б, напевно, не зважився наподібний чейндж, тому що автомобіль мене влаштовував, адженезважаючи на вік, він був у досить непоганій формі., нефарбований, пробіг - 140 тисяч, всі внутрішні порожнини залитіантикорозійкою, з моменту покупки - ніяких натяків на іржузсередини, я - другий власник після тестя, тобто машина в однійсім'ї, вся історія його відома і всі слабкі місця враховані іпоставлені на контроль.Масло - напівсинтетика, електроннезапалення, магнітола та акустика Піонер, КОВПАКИ! Міцна, збита. Дітита дружина цю машину люблять. Обслуговував її я сам від і до нас цеповністю влаштовувало.
Шістка. Он там унизу, над порогами, якщо придивитися, можнапобачити коричневу смужку іржі на блакитному тлі, а з крил і дверямне розглянути, т.К. Фотка на планшет з балкона Тут необхіднозробити невеликий відступ і пояснити, що я маю на увазі під "обслуговував її я сам". Мій батько — автомеханік та юність свою я, паралельно з навчанням в інституті, частково провів на СТО, де вінпрацював, та в його гаражі, допомагаючи ремонтувати різні самобіглівізки. Це були лихі 90-ті, та їх лихість, особливо мною відчуваласят.К. Я був ще юний і думав, здебільшого (тулуба) про баб, грав урок-групі, але, про всяк випадок, готувався до професіїавтомеханіка, щоб не відчувати лихість майбутніх десятиліть уфінансовому плані, адже професія бухгалтера, якою я навчавсяофіційно, мною всерйоз не сприймалася. Допомога моя не булабезоплатною, тому крім навчання на механіка, я отримував ще йнепогану надбавку до стипендії. Так от щодо "обслуговував її ясам". Минуло двадцять років. Мій батько, як і раніше, автомеханік, а я — ні механік, ні бухгалтер, ні музикант, а поліграфіст ізщепленою з дитинства і із закладеною на генетичному рівні любов'юдо будь-якої техніки і регулярною тягою "покрутити гайки".Природно, основний мозок при ремонті - тато, а я лише дев'яностокілограм потенційної енергії, ну, і ключі ще можу подавати, аколись міг з заплющеними очима розібрати і помити будь-який мотор, за умови, що це мотор, від ВАЗу. Зізнатись, і досі можу, але життярозпорядилося інакше. Тобто, зараз і надалі, під "обслуговував сам"я матиму на увазі свого тата і мене,