№ 47. Дорога до нового життя. Початок

Вітаю!
І так «дорога в нове життя» це не просто назва запису в БЖ цереально дорога в нове життя нашої родини.
Якою вона буде, наскільки складною і довгою, коли ми зновуповернемося до свого будинку, повернемося до старого чи знайдемоновий… це все поки що тільки питання самому собі…
Спочатку не знав писати про це взагалі чи ні, але все ж такивирішив залишити для історії…
На даний момент все наше життя розділилося на до війни та під часвійни…
Раніше ми жили, працювали і мріяли…
< /
будували собі плани, але після 24 лютого все змінилося, і всі мріїта плани раптово впали у прірву.
Коли все почалося ми були в Києві.
Виїхати в перший день було взагалі неможливо… Пробки на виїзд 10-11годин…
Тоді ми подумали що це скоро закінчитися, взяли найнеобхіднішіречі, в основному для дітей, собі взагалі нічого не брали, іпоїхали до знайомих під Київ, у зону дач… як же ми помилялися…
Цілий день на нервах, перегляди новин та не розуміння що взагалівідбувається…
Але коли вночі все небо стало червоним, діти в паніці не моглизрозуміти що відбувається, щось лупнуло так, начебто це прямо удворі вибухнула машина ми афігелі остаточно…
Вранці ми дізналися що уламки ракети прилетіли до будинку максимумза кілометр від нас…
Тоді ми сіли до Октавії та поїхали на Черкаси.
Звичайна дорога яка займала у нас максимум 3 години, цього разувилилася нам аж о 6 годині…
Втомилися але дісталися цілими до Черкас.

Черкаси…
Наше рідне місто.
Тут все було досить спокійно
Ну якщо не враховувати постійні сирени повітряних тривог…
Деякий час ми були в Черкасах, але вже скоро зрозуміли, що резонасидіти в Черкасах стільки ж як і в Києві.
/>
Всі ті повітряні тривоги, все те саме не розуміння що будедалі.
Знайомі збиралися їхати до Львова, інші закордон, ми ж сумнівалисяі не знали що робити нам.
Після того, як на роботі сказали остаточно стоп, роботи немає інайближчим часом точно не буде вирішити їхати подалі від центруУкраїни, на захід зі своїми знайомими.
Обрали Львів. Їхати закордон спочатку не розглядали. Так назібралося 3 машини, скупили продуктів і рано вранці вперед. Длядалеких поїздок, але особливо вибору не було, вирішили їдемо…

Зазвичай дорога Черкаси-Львів займає близько 10 годин, але не увоєнний час.
Ми виїхали з Черкас о 6-й ранку.
Жахливі пробки, об'їзди основних магістралей по селах, де немає нете що дороги, це напрямком складно було назвати…
До 8 вечора ми дісталися тільки до Вінниці.
Переночували у знайомих і о 7-й ранку вже знову в машині, знову вдорогу…
До 8 вечора ми добралися до Львова.
Дорога…
Це бляха, якщо простими не матюкими словами.
Жахливі пробки, відсутність бензину та соляри на заправках, а натих де є черги в кілька кілометрів.
На трасах машин стільки скільки у Києві в центрі в годину пік…
Діти були вимотані як морально так і фізично, а у мене просто очівипадали з орбіт і ноги відвалювалися від постійного вичавлюваннязчеплення і гальма (((
Але ми дісталися Львова.
Ні ні фото не бачив з дороги, тому що реально було не до того що бщо) -то знімати…
Львів…

Першу ніч переночували зі знайомими у їхній орендованій на добуквартирі.
Далі наша компанія розділилася, одні поїхали на кордон, а мипоїхали на квартиру, яку нам дали знайомі… Розрахунок був на те, щомаксимум тиждень ми надаємо на тій квартирі, потім знайдемо собіЩось із житла і з'їдемо… Але і тут нас чекав облом.
Знайти квартиру було нереально, ні в самому Львові ні в йогооколицях. .
А ті квартири що були, за ціною дорівнювали оренди пентхауса наМанхетені (((
Шукали і в інших містах, але скрізь на заході ситуація булаприблизно така ж, як і у Львові). .
Та й сильно ми не вгадали. У Львові була та сама ситуація, що і вінших містах, тільки ще й ціни на житло космічні. Хилоприлітати.
Квартиру потрібно було звільнити, тому наша компанія зновурозділилася.
Було всього 3 варіанти, повернутися назад до Черкас, але Тодінавіщо ми взагалі стільки їхали, поїхати в іншу область, наприкладу Закарпатті, але там та сама ситуація з житлом що і у Львові чиїхати закордон…
Ми зваживши всі за і проти поїхали на кордон, а наші друзі в іншемісто…
> В результаті ми перетнули кордон і таким чином поневіряньопинилися в Польщі, ну а наші друзі поблукали в результаті такнічого і не знайшовши взагалі повернулися до Черкас...
Польща…
Кордон ми пройшли досить швидко. Враховуючи що перша частина нашоїкомпанії проходила кордон 26 годин, наша витрачена година зневеликим це взагалі нема про що.
Ну і ось ми в Польщі.

Перший час їхавши Польськими дорогами я не сильно розумів взагаліде я і що нам робити далі.
Благо є знайомі з якими ми домовилися і які погодилися нас датипритулок, але їхати було не близько. Пробки. Не розумів щовідбувається, блок пости або що таке, виявилося просто ремонтдороги Не звичним було що на заправках потрібно самому заправлятимашину, і тільки потім йти платити Так само не особливо зручно щопрактично ніхто не говорить англійською, тільки Польська…

Але надвечір ми вже були в місці нашого призначення.
Нас зустріли і поселили в маленькому але затишному будинку, якийспочатку став для нас новим будинком.
Наступного дня навів невеликий марафет у машині, помив і почистивсалон, бо там був просто треш…

Машина…Ну що я можу сказати, я радий, що у мене така машина. Вона зкомфортом і безпечно доставила всю нашу сім'ю в місце нашогоперебування проїхавши кілька тисяч кілометрів.
Проїхала навіть там де я, у звичайний час, ніколи б пішки непішов.
Я радий що в неї такий класний багажник, адже в нього влізло всісто у нас з собою було, хоча речей у нас щось не надто й багато, але коляска займала пристойно місця + автокрісло яке половинудороги прорізало саме в багажнику...
> Я радий, що у мене дизель. По-перше це економія витрати, по-друге дизель був на заправках, а бензину немає.
То що б я змінив так це коробку механіку на автомат, це точно такикліренс…
Це те що б я хотів у своїй машині. Але так я радий що у мене такамашина і що ми в цілості і неушкодженості дісталися. Плани…
> Планів немає, розуміння що робити далі немає...
Поки що є розуміння, що ми в безпеці, діти щасливі гуляють навулиці, а не сидять під сирени в сирому бомбосховищі.
При цьому всім я не можу сказати що особисто. Дуже погано, ні, єлюди ситуація яких у рази гірша…
Факт що звичне життя тепер зовсім інше, робота змінилася на зовсімінше, не звичне для мене, але таке життя, тішить те, що ми живі, щоми цілі і можемо працювати.
Тепер я їжджу на ось такому монстрику по полях і працюю таким собісільгосп працівником

А мій основний вигляд тепер це не Київські висотки, а ось такіполя... Що буде далі, на скільки ми тут затримаємось, поїдемо даліабо повернемося жінкою, поки що це лише питання без відповідей…Хочеться вірити, що скоро все закінчиться, і ми зможемо повернутисядо себе жінкою, і жити хоч і не колишнім життям але все ж таки усвоїй країні ... Відразу скажу що ідіотські коментарі відразувидалити і відправляти в чорний список тих хто їх пише, менше тв! Миру і удачі всім! br>