№ 51. Дорога до нового життя. Частина 2.

Вітаю!
Ну що ж, вирішив продовжити нашу історію. Як усе почалося і як мипотрапили до Польщі, в якому селі нас дали притулок я писав у своїхминулих записах у БЖ.
Цього разу вирішив написати саме про наш новий будинок, про те, яквзагалі нам живеться в Польщі…
І так мої знайомі живуть у Ємелеві все своє життя, займаютьсясільським господарством, мають свою землю і працюють на ній.Алеїхній будинок досить маленький ... За звичними нам мірками він дужемаленький )))
Тому розмістити нашу сім'ю у себе вдома для них було доситьпроблематично, але вони знайшли вихід і нас поселили у сусідів… Алене просто у сусідів, а на такій собі екофермі Бучмила…
Почну, мабуть, із самої екоферми.
Як я вже раніше писав тут екологічно чисті місця, і люди вирішилизробити зі старого ангару (хліву) такий собі міні готель ізнапрямком в еко туризм…

Вони вклали не маленькі гроші, але зі старої, підлогирозваленого хліва зробили досить симпатичне та затишне місце длявідпочинку.

Вся територія зроблена під еко туризм та чистий відпочинок…Жодного "лакшарі" тут не знайдеш… все просто, але зі смаком…

Чисто, красиво та затишно.
Місця для відпочинку на відкритому повітрі, зона для багаття…

Дуже круто посидіти ввечері біля вогнища…

Так само тут нещодавно збудували сауну… Правда вона фінська, електрична… Але вона є, і це вже величезний плюс

>

Але як я вже писав раніше це не просто еко-готель, це ферма…
Тут є тварини, і у господарів ферми є поля, як у принципі і убагатьох інших людей, які живуть у цьому селі…
З тварин тут є кури… Багато курей…

Це один із видів бізнесу цієї ферми… Тут є кури звичайні які несутьяйця… є і бройлери, які вирощують на забій і наступний продаж…

Є так само вівці, корова, теля, що нещодавно народилося, ікінь…

Кінь чисто хобі господаря ферми, бо він обожнює коней… Вівці даютьшерсть, яку продають… Є у них і свої поля… Їх два, знаходяться вонив різних куточках. …
Перше поле призначене для тварин, а точніше для їх вигулу в літнюпору року, друге ж поле для вирощування агро культур…

Так само на території є теплиця та город на яких ростуть помідори, огірки, морквина та інша зелень…
Якщо підсумувати, то це така собі міні ферма з готелем.

Ось цей маленький будиночок і був відданий нам для проживання…
Для нас найголовніше, що він був відданий нам абсолютнобезкоштовно! Ми за весь час перебування не заплатили за нього нікопійки... Ну не рахуючи дрібних подарунків у виглядіалкоголю))))
Маленький, але затишний будинок. Та всього одна кімната, вона жспальня, вона ж кухня, вона ж вітальня, зате тепло восени іпрохолодно зараз у літню спеку і що найголовніше безкоштовно.
так ідемо далі... Після приїзду в село нас поселили в цьому будинкуна цій фермі... Щоб не сидіти без діла я одразу запропонував своїсили господареві ферми... Який і погодився взяти мене нароботу...
І так я перекваліфікувався і став таким собі різноробом нафермі…
З приємної це поїздки полями на Сузукі Самурай… Маленький, алетакий монстр… Проїде де завгодно і протягне що завгодно…

Ну не суть… Про роботу… Я робив усе, що скажуть… Помічник нафермі…
Так само як у моїх знайомих є свій бізнес, агро, я іноді допомагаві їм… Але в них не дуже багато, бо в них уже були найнятіпрацівники і вони виконували основну роботу… Ось та робота, яка є вселі, це тим, хто питав за роботу в цьому місці… По суті, її немає.Саме тут її нема. Платять за таку роботу теж небагато, якщо несказати мало, але вибір як кажуть не великий... Є робота і тодобре...
Мені як офісному працівнику, було досить складно перебудуватисяморально, але я швидко вник і працював, тому що розумів, що я тутпросто гість, якого прихистили, дали житло і ще й дали роботу наякій я можу заробити хоч якісь гроші…

Тепер про загалом…
Спочатку, коли ми приїхали я думав, що війна не буде довгою, і якнам обіцяли вже в травні все закінчитися… Але прийшов травень, іпройшов травень, а толку нуль… Та й прогресу ніякого я небачив…
І ось тоді ми почали розуміти, що ми тут надовго… Це сталопроблемою, бо треба було думати, що нам робити далі. Працювати тутсенсу я не бачив подальшого, тому що пересидіти якийсь час це одне, а перебувати тривалий час це вже зовсім інше. Плюс треба буловирішувати зі школою, плюс нам потрібно було і звільнитибудинок, яким нам надали…
Адже господарі ферми так само не сильно те розраховували що миоселимося у них на ПМЖ)))
І тут уже почався знову вибір, що ж робити далі... Або їхати дамоюв Україну, як зробили багато хто, або їхати в інше місто чи навітьрегіон Польщі, і шукати там більш-менш нормальну роботу, винайматиквартиру і жити… Жити в нових реаліях…
Зважили всі за і проти, оцінили всі складнощі та проблеми, які унас можуть бути як тут, так і там.
Тут складно морально, чужа країна, чужа мова, хоча за цей час мивже досить непогано розуміємо і навіть трохи розмовляємо польською, але все нове, нове життя з нуля, де ти не фахівець, а простийнікому особливо не потрібний робітник… Але в Україні йде війна, тамможе прилетіти до будинку, там може будь-якої миті статисябудь-що…
<
Хотілося дамою, але заради дітей ми прийняли рішення залишитися вПольщі… Не хочу, щоб мої діти не спали ночами в сирих підвалах ібоялися кожного шурхоту та гучного звуку, хочу, щоб у них булодитинство, нормальне та спокійне життя.
/>
Поки йде війна в Україні вони цього не отримають, тому ми вирішилирухатися далі, шукати нове місце для життя…
Поки що ми живемо в цьому селі та в цьому будиночку, який нам дали, але в активному пошуку та виборі нового міста та новогобудинку…
Ну ось якось так… Дякуємо за увагу і світу!