Справа з ДАІ

Їдемо з Нікітосом двома машинами на станцію, значиться, пару днівтому. Мій Субар і його "десятка" Ево., А ми з далеким світлом понаполовину забитій реверсивці тулимо під "сотню", розсікаючи свіжийсніжок.Чудове відчуття! решти, розраховане на "дві-три години", щастя затьмарилося тільки одним - у Микити закінчився бензин інайближча заправка з 98 або "сотим" була не так, щоб зовсім подорозі. Іншу дорогу - через метро "червоний Хутір", на який поворотя начебто й знаю, але якось і забув.З кола довелося з внутрішньогорадіусу через три ряди в легкому заметі входити в цей непомітнийповорот.Усі три ряди не полінувалися і "набі-бікали" на мене :)) Ая такий красивий, лікую бочком-бочком прямо в поворот, ну і якводиться - тільки вирівнююся, упираюся в стрибає у кучугурудаішника:— Що ж це Ви так порушуєте? ! — Я? Я ні-ні, ви що. Я жувімкнув поворотник і плавно перебудувався. — Плавно? Та вас несло40 метрів, весь потік руху був змушений видати звуковий сигнал! Відчого вони це зробили? — Від захоплення! — без сумніву заявив я ідаішник, не в змозі стримати сміх, відпустив мене :))