Далі шлях тримали через Херсонську область — кавуново-динний крайУкраїни.
Дніпро в Херсоні
Відхилилися від курсу щоб побачити Олешківські піски (українськапустеля), є найбільшим піщаним масивом у Європі. Місцеві жителіназивають їх «кучугурами», висотою близько 5 м, і негустоюрослинністю.В Олешківських Пісках на глибині 300-400 метрів існуєпідземне озеро. Проїжджаючи населений пункт Василівка, звернулиувагу, що практично біля кожного будинку виставлена на продажовочі та... Полуниця. Так, так полуниця у вересні! Місцевий бізнес— вирощування полуниці (якийсь голландський сорт), кажуть збирають4 врожаї на рік просто неба. Купили, спробували — справжня тасмачна.
Далі асфальт закінчується і починається піщаний рай для джиперів.Рух тільки на понижці та швидкість 30-40 км. Зупинився — рушитидуже важко, заривається одразу в пісок. Приспустили колеса про всяквипадок.
Через кілометр шляху по пісках довелося рятувати пузотерку, щоміцно засіла, з київськими номерами, ну не кидати ж людей у біді! Вони вже руками викопали котлован під авто і сантиметром намагалисявилізти з піщаного полону. Розмотали лебідку зачепили і витягли, потім провели до асфальту. Люди зі щасливими очима поїхалиасфальтом у бік Скадовська шукати море.
Дібралися до Покровки і вирішили шукати житло. Знайшли важко — всеж таки вже не сезон. Але те, що знайшли, цілком задовольнило нас —на самому березі моря, чисто, сучасно, можна замовити їжу (замовляли смажену кефаль, смажених бичків) і не дорого.
Вечірній перекус та обмін враженнями та планами на ранок. А планина косі можуть бути лише одні:досягти її краю! Вранці ухваленорішення обігнути косу по периметру. З Покровки вирушили доПокровського. Чесно кажучи, ну не зрозумію, як там люди живуть ічим займаються! Сказати що туристів багато, та ніби ні! Напевно, просто живуть! Все що було за СРСР розвалено:пристані, мор вокзалтощо.Ось такий транспорт доставляє піших туристів на косу, або уВасилівці в кожному будинку оголошення проведу на косу. Дорогдійсно багато і не всі проїзні — заблукати елементарно, а тимбільше застрягти. З боку Дніпровського лиману видніється острівМайський, овіяний легендами та славою. Історія Травневого унікальна— адже цей острів, довжина якого становить сьогодні півторакілометри, був створений руками людини, і з моменту своговиникнення завжди використовувався для військових потреб. Відомийнавіть час його народження - вважається, що острів розпорядивсянамити в 1790 князь Григорій Потьомкін. Рукотворний острів, якийназвали Батарейним, мав закривати від ворожих суден вхід до лиману, замикаючи його, як корок у пляшці. У його будівництві брали активнуучасть запорізькі козаки-чорноморці. Вони вбивали в мілину міцнідубові палі, засипаючи їх уламками турецької фортеці наКінбурнській косі, зруйнованій військами Суворова. Всі судна, якіпроходили повз цю морську будівлю, повинні були платити своєріднийподаток, віддаючи бочки, дошки та всякий мотлох, за допомогою якогонарощували новий острів. Дошки та всякий мотлох, за допомогою якогонарощували новий острів. У 1906 році в казематах на острові сидівперед стратою лейтенант Шмідт, який очолив повстання наЧорноморському флоті. Під час війни острів-фортеця півроку тримавсяпісля того, як гітлерівці взяли Очаків. А на початку 60-х роківрадянські військові вирішили розмістити тут 17-у окрему бригадуспецназу Головного розвідувального управління Генштабу — унікальнийсекретний підрозділ, який мав освоювати у цьому віддаленому відсторонніх очей місці навички підводної війни. Солдати та офіцери, яких направляли сюди зі спеціалізованих військових училищ в Одесіта Ленінграді, жили у старовинних артилерійських казематах ітренувалися за спеціальною програмою, яка мала зробити з кожногобійця справжню "людину-амфібію". Зараз острів теж не особливовідкритий для відвідування, ходять різні чутки… В історіїКінбурнська коса прославилася знаменитою Кінбурнською битвою. Назаході коси у XV ст. Турками була збудована фортеця (від неї, щоправда, вже нічого не залишилося), в районі якої гарнізон підкомандуванням Олександра Васильовича Суворова розгромив морськийдесант під час другої російсько-турецької війни (1787–1791). Уцьому бою Суворов був поранений двічі. Пам'ятник Суворову і битві.Досягнути самого закінчення коси на авто не вдалося, все перекритошлагбаумами. На закінчення коси такий собі рукотворний пляж збаром. Це не Мальдіви, це Кінсбурська коса.
Суда привозять туристів морським шляхом.
Колір моря і пустель узбережжя зачаровує.
< /p align="justify"> p align="justify"> По дорозізустрічаються різні інсталяції. На зворотному шляху по сторонівідкритого Чорного моря довелося засісти в пісках і нам. Бо порядне знайшлося жодного деревця, а грузинський якір ще у проекті —товариш пішов по трактор. Через пів години прибув Cayenne! Господаравто люб'язно погодився послужити нам якорем. Розмотали лебідку і 5хвилин ми на волі. Все ж лебідка це річ! Хотіли віддячити господарю "трактора", він відповів, що на косі це не прийнято — закон! Сьогодні витягнув ти, завтра тягають тебе — його вчора крузактягав. Він навіть не викручує буксирувальні гаки. Через п'ятсотметрів ми сиділи знову по вуха в пісках, неправильно вибрав режимпередач - при переході на знижену, машинка зупинилася під опоромпіску і при торканні закопали по вуха. Але тепер поряд було деревоі без проблем за допомогою лебідки вилізли. Незабаром по дорозіпобачили стадо диких коней — вони справді дикі та вільні, близьконе підпускають. Різноманітність тваринного світу для такоїмаленької території, як Кінбурн, вражає вкрай. Уявіть собі цю цифру– 60 видів тварин, що знаходяться у Червоній Книзі. Справжнягордість парку – Рожевий пелікан. Його популяція у світі різкознижується в останні роки.
Різноманітність тваринного світу для такої маленької території, якКінбурн, вражає. Уявіть собі цю цифру – 60 видів тварин, щознаходяться у Червоній Книзі. Лебеді, крачки, зимародки, баклани, дикі качки та багато інших облюбували Кінбурнську косу. У тутешніхлісах мешкають козулі, вовки, лисиці, єноти, куниці, зайці.Справжня гордість коси — Рожевий пелікан. У місце нашої дислокаціїдісталися успішно. Машинка витримала випробування піщанимбездоріжжям, добре зроблена кнопка примусового включеннявентилятора - був включений майже весь час, важко їй по пісках зістоковим двигуном.
Ввечері ми пригощалися дарами моря, що виловленими.
Думки про косу були різними. Взагалі все побачене вражає:з одногобоку дикість природи, з іншого безладне ставлення людини до цієїунікальності. Навіщо ці бари на косі? Та й сміття вистачає, горамилежить не вивозять. Так поставте на в'їзді піст і вилучайте плату, а на ці гроші зберігайте цю красу унікальності! Може колись людиназрозуміє значимість таких диких місць. Ну як би там не було, мипобували по істині в унікальному місці! Але чогось нам не вистачаєна закінчення відпустки, це заняттям улюбленим хобі - рибалкою. Алеце вже третина звіту…
Коментарі
Поки немає коментарів — будьте першим.