Трохи спогадів

Флешбек… 23 листопада це Black Friday, на роботі з горем навпілвипросив вихідний у цей день, щоб потрапити до Києва на концерт.управлінням персоналу контакт-центру, і як ви розумієте, у такийважливий день, як Чорна п'ятниця, було дуже ризиковано бративихідний, але мені його дали, тому що затверджений він бувзаздалегідь, коли я був на колишній посаді.
Працюю я зазвичай до години, двох, трьох ночі, як пощастить.Післяроботи я ніколи не можу просто прийти додому і лягти спати - ценереально.Кладуся я зазвичай до ранку.Оскільки від моменту коли явийшов з офісу і до початку концерту у мене було не мало не мало 16годин, було прийнято рішення їхати на Київ відразу, а не йтидодому, відпочивати потім підриватися і знову ж таки їхати доКиєва.
Приїжджаю після роботи додому, пересідаю до Смарт, беру дружинупахву і рву пазурі на Київ.Настрій гарний, за бортом -1 градус, всалоні грає улюблена Музика і розноситься аромат кави. Світанокзастав нас на трасі, десь під Южноукраїнськом. Дружину починаєвирубувати, я заливаю в себе 6 літр кави і продовжую шляхнаспівуючи собі під ніс улюблені мотиви групи Сектор Газа. Втратилопотужність, перестало реагувати на педаль акселератора, згасли всівогні і спалахнув Адідас на приладку. Першою моєю думкою було:всесцепа знову здохла, казав мені механік не ставити БУ.
Зупинився на узбіччі, вийняв ключ запалення. Посидів з хвилинку ва***, провернув ключ - завелася. Тільки цього разу завелася відразув режимі ручної коробки з акумулятором, що горить. Дивлюся нагодинник - 6 ранку, саме час будити механіка :) пишу у Вайберісимптоми і потихеньку висуваюся далі на Київ. Їду і перебираю вголові варіанти:перше що спадає на думку — Гена помер.
Ось і індикатор виліз

Прокинулася дружина, я їй розповів про ситуацію, що склалася, івона відразу полізла в Гугл шукати підтвердження чи спростуваннямоїм думкам. Після переритих вздовж і поперек форумів і д2, яповністю переконався, що це був генік. Вимкнув музику, грубку тафари. Коли ми проїжджали Первомайськ, прокинулося моє хутро, передзвонив мені. Я зупинився пояснив йому ситуацію не глушачидвигун. Перевірив ремені – все на місці. Двигун сухий іошатний.
Я розумію, що до Києва мені потрібно енівей, і єдиний варіант длянас повернутися потім додому — це знайти майстра, який зможеполагодити Авто. Мій механік скинув мені телефонні номери двохКиївських майстрів. Я потихеньку поїхав далі, чекаючи настання хочаб години восьмої ранку, щоб зателефонувати до Києва. Переговорившиз київським гуру, було ухвалено рішення їхати до кінця і нездаватися на півдорозі, незважаючи на те, що мене запевняли, що мине доїдемо.
Виїхавши на «автобан» Одеса-Київ я занервував, бо слова Сергія ніякне йшли у мене з голови і я почав шкодувати, що не розвернувсявчасно і не поїхав назад до Миколаєва. Проїжджаючи Умань у насспалахнув джекичан, що означало лише одне — скоро ми станемомертвим вантажем на трасі… тим часом Миколаївські -1 перетворилисяна Київські -5, і без пічки їхати стало дуже некомфортно. Менізателефонував мій механік запитати як були наші справи, і колидізнався про чек, що випав, подав геніальну ідею зупинитися в БЦ наавторинку і зарядити акумулятор. Тепер була справа за малим, назалишках заряду дотягнути до Білої Церкви та вмовити пацанів наавторинку підзарядити наш Аккум.
Поки доїхали до Білої Церкви, на приладку вже горіла ціла гірляндаз індикаторів. Пішов я по ринку шукати у когось є зарядне і хтосьготовий допомогти в екстреній ситуації. На питання чи є зарядне всеговорили так, але лише одні хлопці погодилися роздрукувати його тавикористати на місці. Поставивши Аккум на зарядку, ми пішлипогрітися в місцеве кафе. Втома і нерви вже давалися взнаки. Занормальних розкладів, ми в цей час вже мали бути в Києві іпосапувати в теплій постелі в очікуванні концерту, на який михотіли потрапити хоч трохи відпочили. Сидячи в кафе, я почавобдзвонювати київські СТО, які обслуговують Смарти. Нас погодилисяухвалити на SMART-UA. Подивився по карті, ця СТО була ще мало ненайближчою, звідти нам треба було потрапити до Солом'янськогорайону Києва, що на карті здавалося не далеко, а за фактом 140 грнна Ухилі.
За 2 години Аккум зарядився рівно на половину, і оскільки у Києвінам пообіцяли доглянути машину, ми поїхали далі. Ледве встромившипацанам 100 гривень за допомогу на дорозі ми поїхали далі. Якимосьмагічним чином гірлянда на приладці згасла, і поки ми доїхали доСмарт-ЮА, у нас запрацював генератор і зарядив акум до кінця.Картина друга:Прикольна.
На СТО перевірили заряд Аккума і сказали, що він повністюзаряджений, що підтверджували показники мультиметра. Машину мизалишили для адаптації коробки, тому що, схоже, у нас злетілиналаштування, через що коробка працювала тільки в ручному режимі.Домовилися, що Машину я заберу наступного дня, сіли в Ухил, що вжезгадувався, і погнали на квартиру. Ще 2 години під редбулом, потімповечерявши в кафе і добре наздогнавшись столичним кальяном мипоїхали спати. 10 ранку і тільки так, тому що на вихідних сто непрацює і бос приїде тільки для того, щоб віддати мені ключі, томупробудження було для мене раннім і сука важким. Приїхавши на СТО, язабрав Машину з налаштованою коробкою і теплими побажаннямидістатися додому без пригод від СМАРТ-ЮА. Було тільки в понеділок, і то після 16:00 тому всю суботу і ранок неділі ми провели встолиці.
Прокинувшись у неділю вранці я звернув увагу на те, що Погода, матиїї, почала псуватися йшов при плюсовій температурі почав підмерзатиі перетворюватися на крижаний дощ. О другій годині ми виїхали зКиєва в надії до вечері приїхати додому, але на нас чекав сюрприз.Дощ був невеликий і на дорозі був якийсь неприємний туман. Невтішило мене те, що після неприємності, що сталася з машиною, умене більше не працювали протитуманки, таким чином я залишився вгустому тумані з одним тільки головним світлом.

Так починалася дорога з Києва додому.
Чим далі ми від'їжджали від Києва, тим густішим ставав туман. ЗаБілою Церквою мені здалося, що туман посилився ще більше і почалосутеніти. Після Умані почало відверто темніти, а туман нерозсіювався. Швидкість руху була максимум 60км/год і те, меніздавалося небезпечним їхати навіть з такою швидкістю, тому що небуло видно зовсім — нічого. Про те, що ми проїжджаємо заправку, можна було лише здогадатися, що туман на узбіччі був трохияскравішим, ніж на дорозі (а це були вогні заправок). У такомурежимі ми доїхали до першотравня. Там на трасі мені трапиласявелика яскрава вантажівка, яка топила зі швидкістю 90-100 і яув'язався за нею. Так ми доїхали Вознесенськ, де туман почавпо-тихеньку розсіюватися, залишаючи нам всього близько 100 км добудинку, я нарешті обігнав вантажівку, трохи притопив, і ось додесятої вечора ми в'їхали в рідне місто.<
Поїздка видалася яскрава, сповнена емоцій, і точно незабутня. Осьминуло вже 2 місяці, а я ніяк не можу це забути. 8 годин у дорозі утумані як молоко, це незабутньо. У мене в бороді проклюнуласясивина... До речі, так і не зрозуміло, що сталося тоді з машиною. Зтого часу за 2 місяці я накатал порядно, і на щастя це жодного разуне повторилося. Вислухаю ваші припущення, що все-таки сталосядорогою до Києва, і чому після підзарядки Аккума, генератор зновузапрацював. Всім дякую! Світ
"почала псуватися і дощ який йшов при плюсовій температурі почавпідмерзати і перетворюватися на крижаний дощ. О другій годині мивиїхали з Києва в надії до вечері приїхати додому, але на нас чекавсюрприз. Дощ був невеликий і на дорозі був якийсь неприємний туман.Не втішило мене те, що після неприємності, що сталася з машиною, умене більше не працювали протитуманки, таким чином я залишився вгустому тумані з одним тільки головним світлом.
Так починалася дорога з Києва додому.
Чим далі ми від'їжджали від Києва, тим густішим ставав туман. ЗаБілою Церквою мені здалося, що туман посилився ще більше і почалосутеніти. Після Умані почало відверто темніти, а туман нерозсіювався. Швидкість руху була максимум 60км/год і те, меніздавалося небезпечним їхати навіть з такою швидкістю, тому що небуло видно зовсім — нічого. Про те, що ми проїжджаємо заправку, можна було лише здогадатися, що туман на узбіччі був трохияскравішим, ніж на дорозі (а це були вогні заправок). У такомурежимі ми доїхали до першотравня. Там на трасі мені трапиласявелика яскрава вантажівка, яка топила зі швидкістю 90-100 і яув'язався за нею. Так ми доїхали Вознесенськ, де туман почавпо-тихеньку розсіюватися, залишаючи нам всього близько 100 км добудинку, я нарешті обігнав вантажівку, трохи притопив, і ось додесятої вечора ми в'їхали в рідне місто.<
Поїздка видалася яскрава, сповнена емоцій, і точно незабутня. Осьминуло вже 2 місяці, а я ніяк не можу це забути. 8 годин у дорозі утумані як молоко, це незабутньо. У мене в бороді проклюнуласясивина... До речі, так і не зрозуміло, що сталося тоді з машиною. Зтого часу за 2 місяці я накатал порядно, і на щастя це жодного разуне повторилося. Вислухаю ваші припущення, що все-таки сталосядорогою до Києва, і чому після підзарядки Аккума, генератор зновузапрацював. Всім дякую! Світ
"почала псуватися і дощ який йшов при плюсовій температурі почавпідмерзати і перетворюватися на крижаний дощ. О другій годині мивиїхали з Києва в надії до вечері приїхати додому, але на нас чекавсюрприз. Дощ був невеликий і на дорозі був якийсь неприємний туман.Не втішило мене те, що після неприємності, що сталася з машиною, умене більше не працювали протитуманки, таким чином я залишився вгустому тумані з одним тільки головним світлом.
Так починалася дорога з Києва додому.
Чим далі ми від'їжджали від Києва, тим густішим ставав туман. ЗаБілою Церквою мені здалося, що туман посилився ще більше і почалосутеніти. Після Умані почало відверто темніти, а туман нерозсіювався. Швидкість руху була максимум 60км/год і те, меніздавалося небезпечним їхати навіть з такою швидкістю, тому що небуло видно зовсім — нічого. Про те, що ми проїжджаємо заправку, можна було лише здогадатися, що туман на узбіччі був трохияскравішим, ніж на дорозі (а це були вогні заправок). У такомурежимі ми доїхали до першотравня. Там на трасі мені трапиласявелика яскрава вантажівка, яка топила зі швидкістю 90-100 і яув'язався за нею. Так ми доїхали Вознесенськ, де туман почавпо-тихеньку розсіюватися, залишаючи нам всього близько 100 км добудинку, я нарешті обігнав вантажівку, трохи притопив, і ось додесятої вечора ми в'їхали в рідне місто.<
Поїздка видалася яскрава, сповнена емоцій, і точно незабутня. Осьминуло вже 2 місяці, а я ніяк не можу це забути. 8 годин у дорозі утумані як молоко, це незабутньо. У мене в бороді проклюнуласясивина... До речі, так і не зрозуміло, що сталося тоді з машиною. Зтого часу за 2 місяці я накатал порядно, і на щастя це жодного разуне повторилося. Вислухаю ваші припущення, що все-таки сталосядорогою до Києва, і чому після підзарядки Аккума, генератор зновузапрацював. Всім дякую! Світ
"що ми проїжджаємо заправку, можна було лише здогадатися, що туманна узбіччі був трохи яскравішим, ніж на дорозі (а це були вогнізаправок). У такому режимі ми доїхали до першотравня. Там на трасімені трапилася велика яскрава вантажівка, яка топила зі швидкістю90-100 і я ув'язався за нею. Так ми доїхали Вознесенськ, де туманпочав по-тихеньку розсіюватися, залишаючи нам всього близько 100 кмдо будинку, я нарешті обігнав вантажівку, трохи притопив, і ось додесятої вечора ми в'їхали в рідне місто.<
Поїздка видалася яскрава, сповнена емоцій, і точно незабутня. Осьминуло вже 2 місяці, а я ніяк не можу це забути. 8 годин у дорозі утумані як молоко, це незабутньо. У мене в бороді проклюнуласясивина... До речі, так і не зрозуміло, що сталося тоді з машиною. Зтого часу за 2 місяці я накатал порядно, і на щастя це жодного разуне повторилося. Вислухаю ваші припущення, що все-таки сталосядорогою до Києва, і чому після підзарядки Аккума, генератор зновузапрацював. Всім дякую! Світ
"що ми проїжджаємо заправку, можна було лише здогадатися, що туманна узбіччі був трохи яскравішим, ніж на дорозі (а це були вогнізаправок). У такому режимі ми доїхали до першотравня. Там на трасімені трапилася велика яскрава вантажівка, яка топила зі швидкістю90-100 і я ув'язався за нею. Так ми доїхали Вознесенськ, де туманпочав по-тихеньку розсіюватися, залишаючи нам всього близько 100 кмдо будинку, я нарешті обігнав вантажівку, трохи притопив, і ось додесятої вечора ми в'їхали в рідне місто.<
Поїздка видалася яскрава, сповнена емоцій, і точно незабутня. Осьминуло вже 2 місяці, а я ніяк не можу це забути. 8 годин у дорозі утумані як молоко, це незабутньо. У мене в бороді проклюнуласясивина... До речі, так і не зрозуміло, що сталося тоді з машиною. Зтого часу за 2 місяці я накатал порядно, і на щастя це жодного разуне повторилося. Вислухаю ваші припущення, що все-таки сталосядорогою до Києва, і чому після підзарядки Аккума, генератор зновузапрацював. Всім дякую! Світ