Машинка була не особисто моя, а ще й дядькова, тому особливорозвернутися в плані тюнінгу було не реально. Дядько їїексплуатував як позашляховик, абсолютно не жаліючи, а я по містусовався, підримував його в стані "на ходу" два роки, доки полмкибули не серйозні. Адже я студент, грошей постійно немає. Врезультаті Дракоша прогнив до такої степні, що починав бокомїздити…дядьку на такому стало їздити сцикотно, дракоша став наприкол на рік. В цей момент я придбав собі Бежика, доречі.
Далі доля зеленого монстрика була гірка. За цей рік я майжевідвоював його собі, купив сварочнік, і ще б року пів — і я йогоповарив би…та, одного разу, поки я був у від'їзді, приїхав дядько зболгаркою і порізав його нахрін…в принципі на цьому все.
Дещо я позабирав собі на згадку, дещо на запчастини. Наприклад, дахпішов на латки для двох інших клубних машин, і так ще дещо.
Обідно, тому це була моя перша машина, мій букварик…він навчив менебагато чому.