Все почалося з того, що автомобільний завод Комунар почав виробляти чудові автомобілі, а саме Запорожець. Звичайно, зараз більшість людей не розуміють тих, хто любить їх і їздить, але на щастя, існують люди, які поважають цю марку. І це найкраще! Це був невеликий відступ!
А тепер моя історія. Перший автомобіль у моїй родині був, як і у багатьох автолюбителів у колишньому СРСР, автомобіль Запорожець моделі 966, відомий як «Ушастик». Це був білий красень, і тоді моя родина була щаслива цьому автомобілю. Оскільки мені тоді було 2 роки, я його не дуже пам'ятаю, але це не головне, тому що за розповідями, що це була за машина, він залишився в мені на все моє життя. Іноді спогади спливають, і на душі легше стає, хоча я не знаю, як він зараз... Взагалі, жили нормально, тато любив покопатися в ньому, але все життя не проводив у гаражі.
І ось одного прекрасного дня моїй бабусі, як ветерану війни, видають прекрасний і навіть сучасний на той 1992 рік автомобіль Іж-412 моделі ІЕ! Чому я написав «сучасний»? Якщо стояти біля яких-небудь задніх дверей і милуватися гострими боковинами з хромованою смужкою, машина здавалася просто божественною! 4-двері, потужний двигун, просторий салон для сім'ї з 5 осіб. Фрукти торгували, використовували причіп, але ніколи не перевантажували його, тому що знали, що таке автомобіль — це як людина: ти до нього добре, і він до тебе теж. Це був дуже симпатичний ІЖ красивого білого кольору з відтінком бежевого, особливо виднівся відтінок, якщо він чистий на сонці. Взагалі, жили і раділи за все перебування ІЖа в нашій родині, а саме до 1997 року він потрапив у дві аварії. Перша була не сильною, але свого часу неприємною. У задок влетіла чорна шістка і розбила бампер, ліхтарі і пом'яла облицювання багажника. Звичайно, ми відремонтували, але гіркуватість залишилася. Ну а вже остання аварія змусила нас розлучитися з автомобілем. Найсумніше, що могло бути в сім'ї! Ми його продали, не відновлюючи, тому що після удару з ГАЗоном він потребував великого ремонту.
Я наймолодший у сім'ї, і на той час ми вже переїхали з Дніпропетровська до Харкова, де і живемо до сьогодні. Але як і перший! Але цього разу він був не білого кольору, а темного синього. Який же це все ж таки був автомобіль! У багажнику стояв акумулятор від автомобіля КрАЗ, дуже великого розміру, і періодично він випадав з багажника! Так, звучить смішно, але машина не відрізнялася дуже хорошими характеристиками! Кузов був трохи з корозією, двигун просто розсипався, хоча ремонтували його дуже акуратно! Взагалі, життя з ним було не дуже щасливим: 2 дні він міг їздити, потім тиждень його ремонтували. Останнє, що доля нам приготувала, — це повне звільнення двигуна від компактного моторного відсіку, а саме випадання назовні! Довелося його залишити на трасі, тому що тоді ми всі зважувалися з дачі. Коли приїхали додому, тато взяв товариша на автомобілі ГАЗ-53 і поїхали забирати. Коли приїхали на місце, автомобіля ми не знайшли! Але так і не знайшли. Втім, зрозуміли, що нам його не повернути, і в міліції займатися зникненням Запорожця не будуть, прийняли це з великою смутком.
Купівля та вибір нового автомобіля! Який автомобіль купувати, вибирали не довго — вибір упав на ВАЗ 2109. Запорожця Супутник був як після першого слова «МАМА», ти знаєш англійську мову. І вирішили, що варто зробити їй косметичний ремонт, а саме повну заміну кузова, салону і обробку двигуна та заміну масел. На той момент я поїхав відпочивати в Крим, і вона стояла три місяці на СТО. На нашій новій машині, а саме ВАЗ 21093 Самара з довгим крилом і яскраво білого кольору з синім, хоча по суті це був Супутник 89 року. Сів у салон, я зрозумів, що навіть салон був поміняний на ВАЗ 2114, якої не було на конвеєрі. Ви запитаєте: «Як таке може бути?» А ось так. Але саме такий, як стояв у нас, планувалося ставити на ВАЗ 2114. Машину використовували з акуратністю, але вирішили придбати ще одну машину, і ось звідси все і пішло. Я якось пожартував: «А давайте купимо Запорожця заради приколу!» Мені тоді було років 8, і батьки вирішили, що якщо вони його і куплять, то він без діла стоятиме в гаражі і тільки заважатиме, бо поки я не подорослішаю, ніхто їм займатися не буде! Коричневий металік, Толятті фарбували Самари лише 2 місяці, але зараз у Харкові ще залишилися кілька «вісімок», «дев'яток» і «99-их». Ну а потім і автомобіль ГАЗ-33023 ГАЗель з бортовою платформою. Після п'яти років життя з цими автомобілями знову прийшла заміна автопарку сім'ї. І ось з цього моменту почалося моє щастя: універсал і Renault Clio Symbol, але все-таки зупинилися на продукції «Авто-ВАЗу». Але я не відставав від батьків з ідеєю купити Запорожця. І ось з татом вирішили подивитися, які є варіанти і чи варто шукати його. Тому що батькові подобалася форма «вухатого» Запорожця, він хотів купити саме цю модель, ну а оскільки мені подобалося переднє облицювання того ж «вухатого», я не заперечував. Але наші пошуки не увінчалися великими успіхами.
Їх продавали в хорошому стані, без корозії, правда відтінок кольору мені був не до душі, хоча тільки через колір я від нього відмовлятися не збирався! І ось того ж вечора ми зателефонували і сказали, що ми його купуємо. Ми думали, що за такі гроші знайти Запорожець, та ще й у такому стані — просто удача! І ось настала та п'ятниця, коли, здавалося б, моя майбутня машина прикотила на подвір'я своїм ходом. ДАІ, бо останні не працюють на вихідних, а ми якраз збиралися на дачу. У ці важкі вихідні я не спав, ходив кругами і думав тільки про машину, як про першу дівчину, від якої ти чекаєш на відповідь чи ні.
Взагалі, в неділю ввечері телефонуємо йому, щоб уточнити час, він нам відповів: «А до мене приїхав ще один мужик, і він дав мені більше 500 доларів за нього!» І постарався забути про це. Далі були Москвичі 403 моделі, і навіть якось знайшли оголошення, від якого у мене почали трястись ноги. Оголошення за такою (приблизно): «Продам ГАЗ М20 Перемога, не на ходу, 850 доларів» і телефон. Ну, заради інтересу, подзвонили і запитали: «А що там такого не на ходу?» А власник нам і відповів: «Немає лобового скла та акумулятора!» Це був ФІНІШ! Здавалося б, все, я власник Перемоги! За такі гроші, та ще й таку величезну КЛАСИКУ! Забили машину, давши за неї власнику 900 баксів, пам'ятаючи гіркий досвід, і ось настав час дивитися її. Що ми не відразу її подивилися, тому що чомусь були впевнені, що машинка не погана. Коли я її побачив, я думав, мене трясти прямо там почне! Тим більше, я не думав, що Перемогу може пожерти так пожерти! Здавалося б, що ще трохи, і вона дійде до дверних ручок! Взагалі, видовище страшне! «А вкладемо 9.000!» Ну, ми вибачилися і поїхали.
Час продовжував бігти, я почав працювати влітку, та й на шкільних канікулах, і ось узимку 2005 року приходить додому сестра і каже: «Макс, я біля РВВС стоїть Запорожець, він нікому не потрібен, я знаю, хто власник, і він віддасть тобі його просто так!» Ну, губа у мене і відпала, навіть напевно дві відразу! Батьки, які це все чули, трохи побоялися, а чи не підстава це? Ну потім знову затихли, діто на тиждень, потім сестричка знову каже: «І знову по новій», забулося, батьки не давали добро, тому що я не повнолітній, за свої вчинки я ще не можу нормально відповідати. Останньою краплею було те, що сестра сказала, що там стоїть магнітола від Москвича, і те, що якщо ми його не заберемо, то його спалять! Ну, мені якось стало сумно, і я все-таки провів роз'яснювальну бесіду з батьками, і вони дали добро, посилаючись на те, що я хоч буду тепер займатися корисним, а не машини для колекції скуповувати.
І ось уже настає час, коли вирішили забирати його, а сестра і каже: «Там мовляв колеса одного немає!» Ну, я відразу зрозумів — у мене на роботі один дядько їздить на Запорожці моделі 965. Взагалі, попросив я у нього запаску, і ось після роботи я домовився зі своїм другом, відомим під ніком eJay (за що йому ВЕЛИЧЕЗНЕ ДЯКУЮ за доставку і подальшу допомогу), а також з сестрою, щоб вона з'явилася, як призвідник, ну і тато, щоб допоміг доштовхати. 2006 рік. Зима, грудень, середина місяця… Після роботи товариш довіз до РВВС разом із сестрою. eJay, поки ми стояли поряд з машиною, підійшла сестра з двома хлопцями. Ну, кажуть: «Ось він». Я питаю: «А яка мовляв причина віддачі, ну типу чому не за гроші?» Мені хлопці скинулися і купили його, а він без двигуна, і мені нафіг не потрібен, АЛЕ, він стояв біля РВВС рік, і щоб не привертати уваги, повісили новєра від Москвича, знятого з обліку. Ти їх скрутити не забудь, і поверни. Пробачив я її, розповів історію цього Запорожця, а вони тільки посміялися.
Взагалі, подзвонив я татові, а він каже, що він у дорозі. До гаража нам везти його треба було метрів 30-40, ну я думав, що штовхати буде не дуже приємно. Поки ми чекали тата, хлопці пішли грітися разом із сестрою, а нас залишили оглядати машину. Було вже близько сьомої вечора, темрява, і у нас тільки два ліхтарики на телефонах. Кріплення! Але тут я вирішив подивитися їх на місці колишнього колеса, і раптом я проводжу рукою по снігу і знаходжу біля вісьмох болтів! Радості не було межі, тому що валявся там тільки один мотлох. Дивлюся, підкочує товариш з роботи на Газельці, ну думаю, все, допомога прибула, але треба тільки вмовити його! І тут з нього вилазить тато! Ну, думаю, що доставимо машинку в гаражний кооператив з вітерцем і в кращому виді.
Попрощалися ми з колишніми власниками автомобіля і почали випихати його на дорогу, при цьому розгорнувши ГАЗель, щоб можна було його підчепити на буксир. Тільки два колеса були накачені на ЗАЗі. Все це відбувалося біля РОВД. Темрява і ЗАЗ, що стояв, близько року, та ще й не на ходу, не вселяв особливої довіри. Ну що вам сказати — 40 метрів не так вже й далеко, але дорога… Взагалі, це було поруч із бруківкою та полігоном для повнопривідних КамАЗів та КрАЗів. Папан сів за кермо ЗАЗу, ми в ГАЗель і повільно поїхали до гаражів. Доставка пройшла ніби непогано, але коли ми заїхали в кооператив, до місця, де його можна поставити, ми зупинилися. Перше, що я почув, — це крик з червоного Запорожця з відкритими дверима і на кривих колесах: «Я *** трохи під себе не сходив!» Я зрозумів, якого там було!
Поставили ми його на місце біля сортира, і задоволені поїхали додому, от тільки в мене не виходила думка про те, що тепер у мене є машина, нехай не на ходу, але Є! На наступний день я з тим же eJayем пішли в гараж, купивши сухариків, шоколадок та Коли. Першим вирішили оглянути, що до чого. Машина була не ахти. У підкапотному просторі лежала якась байда, що нагадувала колись двигун, в салоні і багажнику лежав всякий мотлох, сміття та інша хрень, зламано і тріснуто, тобто я відразу представив масштаб роботи! Славно перекусили, я сфоткав його на телефон, повісили ганчірку на лобове скло (нахрена я і зараз зрозуміти не можу) і задоволені покотили додому. Потім розібрали трохи в гаражі і поставили його туди. Оскільки працювати в гаражі взимку не дуже приємно, а хочеться погуляти з дівчатами, залишатися з друзями, сніжками та попрацювати, робота з пожвавлення автомобіля була припинена. Я думав, що треба його робити, а я гуляю, а просто думав я про нього, що він стоїть у гаражі у мене. Так ось до чого я веду: купити нормальний Запорожець, оформити як слід, а червоний пустити на запчастини, бо з ним буде багато роботи, і відновлення документів влетить нам не в копієчку, а гривню! Рішення було прийнято негайно!
І ось настає той день, коли батьки взяли Авто-SOS і поїхали за моєю другою машиною! А саме — ЗАЗ 968М 1989 року, як і я, красивого зеленого кольору. До речі, я зустрічав ДУЖЕ маленьку кількість Запорожців з таким кольором, як у мене. Щоб підготувати червоний ЗАЗ до відправки в інший гараж. Поки чекали батьків, я встиг зробити кілька фоток, сидячи в салоні. І ось я почув, як під'їжджає легковик. Я тут же хапаю фотик і біжу до нього, обходжу його і бачу... ВІЖУ ЙОГО! МОЯ МАШИНА! Теж місце, де стояв червоний, до постановки останнього в гараж. Потім викотили червоний, поставили важко на платформу, і я сів у ЗІЛа, бо не завжди (напевно на щастя) доводилося кататися на таких спеціальних машинах. Поки їхали, я тільки й думав про мою машину, іноді перемовляючись з другом і дивлячись у дзеркало, бо боявся, що на Запорі можуть відчинитися якісь двері, бо це була реальна ситуація.
Привезли його швидко, затишно і з зручністю. Після обіду я з папаном і з тим же кренделем прийшли в гараж і вирішили подивитися, а чи не заведемо ми його? Взагалі намагалися пробувати? Ні в яку! Папан зняв свічки, поклав у Містер-Мускул на кілька хвилин, поки я з товаришем відмивали Запорожець від якоїсь які. Поставили свічки, перевірили масло з бензином і спробували знову завести. То йому заважало, щось не давало... І тут мого батька осіняє і каже: «А давай я зараз капну 95-го». Ну, я відразу подумав: а нічо не порве всередині? Після змішування бензину, мені навіть здалося, що тато влив літри три як мінімум, але все-таки вдалося його завести! Гуркіт, я вам скажу, був! Але все-таки ми це зробили! Упевнившись, що це не сон, а чиста правда! Коли з'явилися додому, від нас просто конкретно разило бензином, і куртки відразу ж кинули прати. Потім вечеря, мова про кохання, про мир і про те, що у нас тепер є НОВА машина, потім міцний сон і запізнення на зустріч.
Взимку особливо було не дуже добре працювати, тому я ходив тільки милуватися ним, періодично щось купуючи і приміряючи. Взагалі, напевно, буду закінчувати історію покупки моєї машини, а починаючи продовжувати життя моєї машинки.
Дякую всім, хто забезпечив увагою цю історію.








