Історія чорненької половинки:Hallo, ich Polo I " Jahr oder zwei… О, не як не можу позбутися своєї історичної мови, так от, на чомуя зупинилася? Ах так
Усім привіт, я Поло, нещодавно мені виповнився рік. Гірко булорозлучатися з рідною домівкою, але зараз я ні грама не шкодую, зНімеччини мене довезли до Києва. Потім я викупалася, причесалася, нафарбувала нігті, стою собі в автосалоні в кімнатці (менеджерифірми називають її щасливою) і думаю хто він мій супутник умайбутньому.
Значить стою я собі стою, і тут дивлюся заходить якийсь хлопець зменеджером, дивиться на мене, ходить навколо ходить, щось клацає, дістає консультанта, і тут перша думка:"Oh, ich glaube ich" дивлюсяйому віддали два ключики від мого серця, він сів і ми поїхали, вобох було мертве мовчання, тільки-но стрілкою тахометра япоказувала, що уважно спостерігаю за ним. Всю дорогу їхали миповільно вальяжно і як на першому побаченні намагалися зазирнутиглибше один одному. І познайомилися взимку, але при кожній зустрічіна вулиці ми не поспішали, повністю нагрівшись увагою, ми вирушалив дорогу. Перші 2000 км у нас так і пройшли, тихо, мило, він возивмене до мережі найкращих ресторанів Shell. Після цього спільногопробігу я зрозуміла, це саме ВІН. І почала розкриватися на всі 6.5тис оборотів.
На даний момент ми з ним разом провели 16.Т км незабутніхподорожей, 1 раз була в поліклініки трохи раніше за визначенийтермін, йому щось моя кров не сподобалася.
Яких змін координальних у нас поки не було, ми вирішили покипочекати закінчення 2-річного терміну "громадянства німців вУкраїні", а поки обмежилися парочкою яскравих червоних суконь насидіннях. А ще він мені вірші іноді пише.
