Після продажу своєї Легасі, через пару днів нагрянула туга і розуміння, а що ж я зробив? Була у мене 2.5 на АКПП, вся перефарбована, з убитим мотором, салоном і, швидше за все, коробкою. Брав я її спонтанно і сліпо, побачив, котнув, і після Авео вона мені здалася дивом. А так і є: доглянута Легасі — це диво.
Першого господаря, але 1200 км відтягували перегляд, і на радість з'явилася людина, яка подивилася машину. Виявилося, їхати не варто. В один з днів узяв одноклубників і поїхали дивитися ще варіанти. Тут вже без особливого ентузіазму приїжджаємо дивитися 2.0 (а попереду останній перегляд), і тут вона! Це та машина, яку ми шукали пів року, вся в рідній фарбі, всі болти по заводу. Підключили комп'ютер — він теж все показав на 5+.
Я нарешті почув, що у Субару мотори працюють тихо. Вона була ідеальна, і я не хотів їхати дивитися інший варіант, але продавець відмовився брати завдаток. Була неділя, МРЕО працює тільки з вівторка, і 2 дні були моторошними. Лише отримавши номери та техпаспорт, я сів задоволений у машину, про яку мріяв рік.










