Моя перша машина. Не папкіна, не чиясь ще, а особисто моя.Куплена за свої кревні. Куплена в 21 рік. Сказати що я був радийнічого не сказати. Та я був щасливий.У пориві незалежності таздійснення ще дитячої мрії мати своє авто під жопою, був придбанийцей "возик".
Для когось машина - це засіб пересування, для когось недозволенарозкіш. Для мене ж машина - це спосіб самовираження.Скажи мені якау тебе машина і я скажу хто ти.Зовнішність бандитки з 90-х, в душідобра трудяжка.Жвава і малогабаритна вона легко, з бджолиноюрізкістю обходить дорожні перешкоди.Двигун 1.5 не сказати щоекономний, але ще й ненажерливий.Зате чесно видає 90 коней.Плюсдитяча вага в одну неповну тонну дається взнаки.Машинка мчить яквітер.
Думав почати з Жигулею шостої моделі, але я був схильний доіномарок.По грошах вийшло те саме.І не шкодую ні крапельки щовибрав Ібіцу.Хоч і дісталася вона мені не в кращому стані, зате яотримав безцінний досвід з ремонту авто. Скільки днів і ночейпроведено в гаражі на ямі, згадуючи всіх родичів від восьмогоколіна до сьогодні, маму, тата і т.Д. Нічого не робиться безматюка. Але помалу справа набирала обертів. У результаті маємо те, що маємо. Як казав мені один знайомий: "почни з малого. А далі підепотихеньку". Зрештою, і Рим не за один день побудувався. Борт.Журнал вести не буду, т.К. Машину продано. І нехай людина собіспокійно їздить та горя не знає. Не цвяха не жезла тобі, новийвласник "малечі Ібі". Всім світ.
