Попередній господар (дикий мотоцикліст), був на мою думку дужецікавою та жвавою особистістю, словами якого я вірив чи мало нечерез хвилину після знайомства.Вже після дзвони з ним я дізнавсякупу інформації про машину, що "масло їсть", "колесо одне требапостійно підкачувати" тощо нецікаве тра-ла-ла. Цю машину я купив щеколи в руках була Вектра, буквально ще пару днів, поки остання непоїхала, чи відчув я різницю? Але господар все ж кликав "білкою", дивлячись зі своєї дзвіниці.Всі історії про "нагнути по міступотсАнчикофф на біху", про "вдало прогорілий глушник", що дало мені "звук як у субарика" здавалися тоді смішними і неправдивими ...здавались тоді ... Рівно до тих пір, поки я не прикатався домашини. Прикотався ... Докочувався я до Вектри, яка хотілаперекинутися в хорошому повороті, тут я прикочувався приблизнохвилини 3, ну або 5 ... Неважливо загалом. На тлі багатьох машин цябула зрозуміла та лаконічна відразу. Кермо — гостре, легке, чутливе. Гальма - гальмують. Гальмують зрозуміло, легко та чітко.Управляється - круто! Жодних тобі кренів, зносів, розгойдування.Вона легка та керована. Коли Вектра починала гойдатися і з'їжджатиз повороту, Ібіца піднімала одне з задніх коліс вгору, та й годі. Іце на говенному Нокікані, один з яких просто розстояв разом зіснігом, показавши мені свій "внутрішній світ" з ниток і дротів. Щостосувалося з "нагинання бмв", то тут складно сказати що-небудь, коли ти їздиш в Естонії, де не можна ніде перевищувати... Але колити з України, то ти це згадаєш лише побачивши мигалки в дзеркалахну швидше за все заплатиш єврогрошима. Проте випадки лихацтва були, т.К. Кров має властивість кипіти, іноді протягом всього дня. Помісту було дуже весело зачепиться "з таким же упором..." кхх-кххх! із таким же гарячим водієм, як сам. Управління, гальмування, динаміка… ні про що не думаєш, лише хочеш приїхати першим… першимдо наступного червоного світлофора. До 100км/ч їдеш бадьоро, після100 - намагаєшся вгадати бік попутного вітру. За весь час їзди меніудалося розігнати її до 165 км/год. Володів я цим автомобілем майжемісяць, встиг накатати трохи більше 3000км естонських доріг і бувзадоволений, скрипучи зубами, доливаючи моторне масло по літру на1000 приблизно, заливаючи літрів 10-12 на кожну 100км. Вихлоп буввеселий у ній. Проходячи тех.Огляд, ми на місці каталізаторапобачили шматок іржавої труби, а в глушаку нарахували 5 дірок, крізь одну з них сміливо пролазив палець. Один хлопець у Таллінніна бмв е38 з доопрацьованим вихлопом, від якого було на кварталчути що у нього V8, що дихає на ладан, показав мені палець вгорупісля невеликих шашок по Таллінні. Бідолаха думав, що в менетюнінг-вихлоп, а він лише відсутня. Через вихлоп чи ні, але це тежвпливало на переміщення в потоці. Мені воно здавалося нормальним, тим, хто збоку — безбаштовим. Вона легка, жвава, тепла, зручна, вній все працювало і труднощів вона ніяких не завдавала. Ніколи незабуду як при кожному наборі обертів до червоної зони з'являласяадреналінова посмішка, стираючи всі негативні настрої з голови…саме це я і називаю "свободою".
Багато машин у мене було в користуванні, були машини і у самого.Кожна машина дарувала якісь емоції. Але вони всі запам'яталися менілише частково й одного разу. Ця машина тримала мене в ейфорії відпершої поїздки і до самого дня продажу. Всі 3000 км були як екшн, які я кожному читаю бажаю відчути на собі!