Пішов мій Кадетт до іншого господаря. Я не знав чого хочу відмайбутньої машини, тому не став поспішати з вибором. Поки мені вскайпі не скинули дві чудові пропозиції. Одна — Peugeot 309, друга— Suzuki Swift GTi з інжекторним мотором в 101 конячку, роздільнимрозподільчим валом і гнилим кузовом. Сузукі — той щось не виразнемямлив, на запитання не відповідав, тому вирішив їхати досусіднього міста (150 км), дивитися Пижа. Мене супроводжувалидрузі. Один спец по всьому, а другий спец по кузовам. Тампродавався пиж) о 20-00, вже помітно темніло.Продавець чомусьвідмовився приїхати на автовокзал, посилаючись на те, що з роботище не відпустили, і взагалі до нього не так далеко і їхатимаршруткою.Ми поїхали. Нас зустрів господар і його друг, на вигляддві милі люди, дуже культурні хлопці. Нас відвели на подвір'я, дестояла машина. Підсвічуючи світлом спалаху з iPhone, ми розглядалиавто. Кузов опинився у дуже прийнятному стані з огляду на вік. Аось мотор був покритий шаром олії. На питання "звідки масло? "господар відповів, що з-під прокладки впускного колекторапідтікало, але її замінили. На мою заяву, що звідти не моглонатекти олія, він заявив, що не фахівець, і не знає точно. Загаломнас прокотили 50 метрів по колу і ми приступили до торгів.Сторгувалися за 1250 $. У глибині душі мій внутрішній голос волавщо б я відмовився від цієї витівки, і не купував авто. Один іздрузів наполягав на покупці, другий же зрадницьки перебував унейтралітеті. Загалом, не знаю як так вийшло, але я відслюнявив їм1250 $, ми потиснули руки і продавець зі своїм приятелем зникли внічній темряві. Ми поринули в нашу покупку, завели мотор і рушили змісця. Поруч була заправка, і ми насамперед поїхали до неї.Під'їжджаючи до АЗС виявили першу проблему — немає гальм, та йшвидше за все гальмівних колодок на передніх колесах, оскільки чутибуло скрегіт колодок, що стерлися, об диски. Тут я вже вирішиввмикати задню, і набрав номер старого власника. Але, як ви вжездогадуєтеся, телефон був відключений (і досі так само). Вирішилими їхати далі, до свого міста, а там розбиратись. Залишалися в насще виторговані долари і на них ми зібралися лагодити Пижа.Від'їхавши від заправки на 300 метрів, машина різко стала втрачатитягу, і зупинилася. Ми в паніці вискочили з неї і почали дивитисяна слід залишений на асфальті з бензину, що пройшов. Дуже довго нашфахівець з кузовів намагався переконати нас, що це наш слідвитікаючого бензину, і що бак порожній, оскільки стояв їдкий запахбензину (хоча 300 метрів тому ми влили в нього 18 літрів).Знайшовши монетку, ми розтиснули хамут із паливного фільтра іпереконалися, що бензин є. З штовхача завели авто і вирішилипродовжити шлях, зупинившись біля магазину для дозаправки пивом таїжею. Не доїхавши 50 метрів до магазину, машина знову зупиниласявтративши тягу. Відкривши капот - ми побачили, що весь вінзабризканий маслом, яке сочилося з-під прокладок, і горловиникришки клапанів, яка нічим не була закрита. Знайшовши шматоктканини та паличку ми усунули текти, заглушивши отвір. Післявирушили до магазину та на АЗС, докупити олії. Хвилин 20 пішло напошуки олії та магазину. Машина встигла трохи охолонути. Ми долилиолії, з штовхача завели її та продовжили свій шлях. Близько трьох, можливо чотирьох кілометрів ми проїхали без проблем. Даліпід'їжджаючи до світлофора за 3 км від виїзду з міста кидав мизнову зупинилися, зникла тяга, з-під капота валив дим. Відкрившикапот ми стали чекати доки двигун охолоне. І в цей момент Олег, фахівець із кузовів, виявив, що в радіаторі зовсім немає води.Матеря всіма відомими словами, і винаходячи нові словесні матюки мипосипали лайкою продавців. Трохи згодом, трохи заспокоївшись, вирушили на пошуки порожньої тари сміттєвими баками. Знайшовшипляшки ми пішли до лікарні та попросили охоронця налити нам води.Розповіли йому нашу історію, і добре вже вчотирьох вимотилипродавців нашого залізного коня. Ось так доливаючи воду та олію мипроїхали ще 40 км. Зупинившись десь на полях, вибившись із сил, мизіткнулися з новою проблемою — залипла педаль газу, і авто вже ніякне заводилося (навіть із штовхача). У машині був встановленийелектробензонасос, і не рідний карб від 8рки. У чому проблемазупинки ми так і не зрозуміли. Навіть після того, як мотор охолонув- заводитися він категорично відмовлявся. На годиннику було 4-05ранку, виходу особливо не залишалося. Ми подзвонили друзям і тівиїхали до нас на зустріч щоб буксирувати нашу добре виторгованумашину. Поки друзі їхали, ми вирішили поспати. Зупинка наша булабіля узбіччя чотирисмугової дороги по двох у кожному напрямку. Зінтервалом в 10-15 хвилин повз нас на шаленій швидкості проліталифури створюючи вихрові потоки повітря, кожен з яких мав намірперекинути нашу машину. Це було моторошне почуття, адже кожен ізводіїв, що проїжджали, ніс у собі потенційну загрозу. Він мігзаснути в дорозі в'їхати нам у зад. Габарити у нас не горіли, томущо акумулятор виявився неабияк поношеним і будь-якої секунди мігпомерти. Тільки зараз розумію на скільки це було безглуздо, невключити габарити, але тоді збереження акумулятора була важливішоюза наші життя. Вранці приїхала підмога і ми вирушили в дорогу.Через півтори години Пиж вже стояв у дворі нашого будинку.
Ось така цікава історія покупки. Мені дуже щастить на купівлюмашини. Це карма, незалежно від того, поїду за машиною сам або зіспеціалістами — все одно куплю мотлох. Найближчі кілька років.Вийде з цього щось чи ні,
