Розповім трохи про нашого вихованця — історія довга іпочинається ще з часів мого дитинства, коли, ще будучи хлопчиськом, дідусь возив мене на старенькому "опелі Олімпії" 1936 року.надійний і витривалий німецький апарат, прохідності якогопозаздрить будь-який сучасний "позашляховик". Той час якось ніхтоне оцінив адекватно втрати друга, про що шкодую донині, але якби втой час, та ті мізки... Ну, загалом, що трапилося, тотрапилося.
>
Після цього минуло багато років, але щось сиділо в моїй голові, щовідвертало мене від пластмасових сучасних виробів автопрому, щосьтягло до похилих форм задків, до запасних колес, закріплених зовнікузова, до сяючих хромом маскотам на подовжених капотах, донизького гулу малооборотистих движків, нарешті, до запаху бензинута олії в салоні:-) Загалом, з'явилася ідея (оскільки до "олімпії"явно не вистачало бюджету) придбати його вітчизняного родича - "москвича 401". Почалися пошуки. Пам'ятаю, коли не так давно такихмашин було досить багато, чи не в кожному дворі можна було виявитисірих, блакитних і зелених "дідусів", але на жаль - часневблаганний, і після "палаючих дев'яностих" більшість з нихпоїхала у вигляді металобрухту до берегів Туреччини (моє місто -портове). Тому пошуки відповідного екземпляра тривали більше року (довелося їздити на оглядини за сотні кілометрів без видимогоуспіху) і не закінчилися нічим - або були документи, а авто являлособою сумні останки, або навпаки - зовні пристойний апаратвиявлявся без документів (і, як правило, господар запевняв, щоможна "щось вирішувати"). Чим далі, тим більш примарною ставалаідея купівлі раритету. Але зупинятися — не в моїх правилах, томудовелося шукати альтернативу. З іншого боку, для сім'ї хотілосязнайти щось практичніше, ніж 401-й — тісний неопалюваний салон, практично відсутність багажника і багато інших причин підказалипошук трохи сучаснішого кандидата. І – ось воно! 407-ий! -Різноманітність хрому, цілі дивани, затишний, світлий салон, можливість двоколірного забарвлення в оригіналі, компактний розмір (на відміну від тієї ж "волги") і дух часу - того самого "оптимізмушістдесятих", коли все будувалося, гуло і колосилося ...) ))Загалом, воно! Машинку було знайдено через інтернет аж уДніпропетровську, куди ми одразу поїхали з причепом для перевезення (спасибі дядькові Саші за це та багато іншого, за його допомогу зоформленням — якби не він, то всієї цієї історії не було б).Хазяїн-перекуп (дуже своєрідний хлопець, але це окрема історія), оформлення та дорога додому – все це сталося за один день. Дрібнінедоліки — перенесена куліса КПП на підлогу, трохи прим'ята середнячастина заднього бампера, відсутність годинника та радіоприймача, невеликі дефекти кузова померкли в ейфорії володіння своїмособистим шматочком радянської історії. Попереду - реставрація, підготовка кузова, фарбування та доведення до ідеалу безнезграбного "колгоспу". Фінансів небагато, але час не тисне, головне — результат!
