А ось від куди і пішла моя любов до машин марки Москвич. ЦеМосквич мого діда Івана Семеновича. Був куплений у листопаді 1984року за 7.500 рублів. Було це приблизно так:перед 7 листопадавикликав директор автобази до себе в кабінет діда і каже, що мовлявтак і так є можливість взяти машину їдь на станцію вибирай.Дід наробочому Газоні кулею туди, ну а там машини стояли ще на платформі, кілька Москвичів і всякі там шістки. Діду сподобався саме цейМосквич (дід був категорично проти жигулів) ну і купив його.Я тодіще шестирічний пацан в технічні дані машин особливо не вникав, алеза моделями розрізняв і газони, і зили, і запорожці, і де чиїколеса.
Наш Москвич був взутий в Мі-166 165\80R13.В процесі експлуатаціїстояли і 6.40-13 М-100( по колу) і 6.45-13 М-145 (перед)165\80R13Мі-16-1 (зад На фото варіант 1998-2000 наймодніша на той момент Бц-4175\70R13 (це батя удружив з тазорозміром).В процесі експлуатаціїзмінювалася поршнева, всі крила, перебиралася підвіска, також булофарбування варварським методом. Сторонніх вставок на ґратах, ценаслідки дрібної аварії (постраждала права сторона, для симетріїприкрили і ліву). І ще одна відмінна особливість:на задньомубампері немає ікол, так було з заводу, ікла лежали в багажнику, ідід теж їх чомусь не поставив. І мені здавалося що так прикольніше.У липні 1993 року діда не стало машина перейшла у спадок бабусі, вона написала довіреність на мого батю, і Москвич жив і в харкові ів Готні, а коли почався повний геморой з митницею, як би не булошкода довелося його продати. У 2000 я розлучився. Зі своїмулюбленим Москвичем, продавали без мене я і не попрощався. .Дивіться у моєму блозі.