Всім привіт, драйвівці! )
От вирішив вам розповісти про ще одну машину з нашого автопарку) ЦеMercedes C200 Kompressor W203, 2004 року випуску. Історія цієїмашини така - її нову купили в 2004 році, в Києві, про що свідчилакнижка технічного обслуговування, останній запис був зроблений звідміткою пробігу в 93 500 км, і знайдений мною талон проходженнятехогляду, на якому були написані старі київські номери) У 2007році цю машину купив наш друг сім'ї, для своєї дочки... Дочка за 3роки намотала всього...6700 км пробігу.Не любила вона цю машинучерез механіку, вона частіше користувалася маминою W212 E250 CDI наавтоматі, а ця рада частіше сумувала в гаражі.Потом її батькоподумав, і вирішив їй подарувати новий W204, на автоматі, щобдочка не просила у мами машину.А W203 виставив на продаж.Мій батькодізнався про це, ходив навколо та біля машини, але розумів, щоспали він її купить, т.К. У нас була тільки половина тієї суми, якувін просив за неї, і одного дня вони розмовляли при мені за чашкоюкави, і друг сказав: "та що ж ти мені не кажеш, що сподобався тобіМерс? " Та ради Бога, що я, другу своєму назустріч не піду? ! На тобіключі, техпаспорт, і давай скільки їсти, потім поступоворозберемося! А то малий у тебе он росте, що ти йому, розвалюху цюдавню віддаси чи що? до себе у двір."
Батько збентежився, але ми пішли до машини. О так, як вона менісподобалася! Звичайно, я мріяв про BMW E32, але куди там, якщо тутсвіжий Мерседес! Батько пішов до Тойоті, а мені сказав відвезтиМерса додому.Як же я був щасливий! Як мені було незвично бачити незвичайний залізний ключ, а електронний, і все в машині так булоприємно) Я вставив ключ у запалювання, і як тепер пам'ятаю, пробігбув 99937 км.. Ось так він і переїхав до нас.Треба відзначити, щоМерсом у сім'ї майже ніхто, крім мене, не користувався.Він спочаткудовго простоював у гаражі, на далекі поїздки у нас був GMC, длящоденного користування батько використовував Чирка. Через піврокуGMC був проданий, і Мерс почав використовуватися за призначенням.Аз червня 2011 року на ньому почав їздити і я, на своє задоволення)Об'їздив у 16-17 років без прав усі прилеглі селища, а потім вже імісто. Їздив щодня, катався куди очі дивляться) Разом, особисто я, без прав, намотав на машині більше 5000 км! Витискав з неї максимум235 км/год (дані за показником моментальної швидкості на приборці).Батько мені сказав якось " - ну що, я думаю, для першої машини вонатобі буде в самий раз". Я застрибав від щастя! І почавобслуговувати її навіть. Загорівся індикатор несправності SRS - япоїхав до найтямущішого електрика в місті, заплатив дорого зароботу, але я ні про що не шкодував. Змінював лампочки, якщо вонивигоряли, кожен 2-й день возив її на мийку, поміняв двірники, іт.Д. Але 19 січня 2012 року все змінилося. Тієї ночі намело багатоснігу, і під ранок прихопив мороз -10, і батько навідріз відмовивсявідпустити мене самого поїхати в сусіднє місто Мукачеве на іспити, хоча цілий тиждень до того я їздив сам без проблем туди. Батьконаполіг на своєму, він сів за кермо і повіз мене туди. Було трохибільше 8-ї ранку, тільки починало розвиднятися. Батько виїхав назамерзлу трасу, дотиснув швидкість до 50, і тримав її всю дорогу, подекуди навіть менше. Їхали ми собі спокійно і виїхали на ділянкудороги зі спуском. Ну ви уявіть собі - хуртовина, справжня, іповністю зледенілий спуск дороги. Ще на самому початку спуску япомітив, що назустріч мчить Спринтер W905, як божевільний, обганяєвсіх узбіччям. Подумав собі "ось дурень, дорога - чистий лід, небоїться розбитися хіба? " І потягнувся до магнітолі, щоб переключититрек на диску. Піднімаю очі на дорогу і дивлюся — Спринтер цейзробив черговий обгін праворуч, і коли повертався у свою смугу, його різко занесло. А несло його просто на нас. Батько почавгальмувати, але марно:дорога зледеніла. Я загорлав як ненормальний, і в цей момень ми в нього врізалися. Він у заметі виїхав на нашусмугу, і вдарився передком об відбійник, а ми йому в'їхали в правусторону, від удару він перекинувся на правий бік. Стані. Але вінвідразу прийшов до тями, і ми вийшли і пішли до Спрінтера. З ньогосаме вибрався водій, вибачався по 100 разів. Пройшло 5 хвилин, почали зупинятися машини, хтось приносив аптечки, хтось простохотів дізнатися, як усе сталося. Втім, з того моменту все пішлонавперейми. Нашому здоров'ю нічого не загрожував, але страховатягла з виплатою. Тим часом ми відвезли Мерса на евакуаторі донашого знайомого кузовного майстра, за 100 км від нашого міста. Миотримали виплату нарешті одного дня, але коли підрахували скількице все вийде, то зрозуміли, що це навіть не 20% від реальноївартості ремонту. Плюс до всього, ми його не повністю виплатили.Ось так він і стояв півтора роки в майстерні в теплому і сухомубоксі, накритий автоковдрою (за турботу дякую нашому майстру).Влітку 2013 року батько зрозумів, що з цього толку не буде, івирішив віддати машину назад нашому другу. Я був проти, благавбатька цього не робити, але він мені резонно відповів — ну добре, яйого притягну до нас у гараж, ходитимеш пішки, а в кишеню ключі віднього поставиш. І будеш дівчаткам хвалитися - Гей, дівчатка, у менеє Мерседес Цешка, правда розбита вхлам, але не біда, головне є. Аходити ти будеш пішки (на той час у нас вже залишився тільки Чирк іW124, що вічно ламається, на якому постійно їздив батько)
Ну, я зрозумів, і вирішив що так буде правильно. Ми взяли лафетту, приїхали на Чірку до майстра, завантажили Мерса на лафетту івідвезли її до нашого друга. Коли я допомагав відвантажувати її злафетти, я попрощався з нею, погладив її, мені було дуже шкодарозлучатися з нею так,
