Вимушена відпустка, наводжу порядки в старих архівах –навіяло…
Історія для мене може і не така далека, як здасться багатьом, алевона трапилася під час загальної відсутності інтернету тамобільного зв'язку і з телефонами автоматами на вулицях міста Доречі, у мене на той час не було навіть домашнього міськоготелефону, а розмови міжгородом потрібно було замовляти на пунктахзв'язку. Життя було зовсім інше.В багажнику возили запаску і камериз вулканізатором - розбортувати колесо і заклеїти камеру за годинубуло звичною справою.У воєнторгу видавали колеса за списком - однапара за одним техпаспортом на 2 роки. Взимку, а іноді з шматкомкамери в покришці щоб корд не проколював камеру.Відсутність жратвиі промтоварів, наявність радянського оптимізму типу наздоженемо іпереженемо - це трохи з того часу, що згадується на знижку, алебагато всього хорошого залишилося там - у минулому житті .Порівнювати вчора і сьогодні безглуздо – скрізь є свої «за» та«проти».
Зовсім незаслужено позбавленою уваги виявилася наша перша випадковасімейна покупка — ВАЗ-2103. Тим не менш – це була найулюбленішаіграшка в найближчі 8 років.
Імені, як не дивно, вона не отримала – думаю було не до того, колив сім'ї були маленькі діти і постійно доводилося міняти місцяслужби. Хороша цифра 12 — їх було стільки, щоб я зупинився зпереїздами на Київщині. Власного даху над головою не було та йслужбову мав не завжди, але про це мало хто замислювався на тойчас. Символічно, що машина куплена була за часів, коли будинок ушахтарському містечку та нова «шоха» на чорному ринку були в однуціну – близько 15 000 руб., а попереду назрівав загальнороздягаючийвсіх рублевий обвал., Що на моїй ощадкнижці після продажу будинкубатьків виявилося 5000 руб., Я теж встиг дещо відкласти увідрядження + в армії була непогана зарплата. Думка купити машинунабувала більш реальних обрисів. Шурін живе в Сиктивкарі – там же ізнайшов мені 2-річну шістку «валентину». Викопані всі заначки і нашубу у тому числі. До речі, шубу дружина собі так і не купила досі- абсолютно зайва річ у сім'ї.
Закінчувався 1988-й рік і в січні 89-го було вирішено летіти замашиною в Сиктивкар. Я сів у літак зі своїм другом та правою рукоюСашком Чубенком (зараз це, напевно, дуже важливий чиновник). Тількиприлетіли - відразу сіли ... На жопу, виявилося, що машина вжепродана. Підсумок першого дня:гроші 11 000 руб. В пакеті, на вулицімінус 40 замість 14 за прогнозом, пішов сніг - загалом ще типупипець майже місячній зарплаті тільки за одну поїздку (квиток налітак коштував 25 руб. ) + стан найбільшого у житті облома, щоколись відчував. Цей стан передати неможливо. Одне можу сказати, щогорілка не брала.
Через день трохи оговталися і швагер знайшов ще одну машину —поїхали дивитися трійку. Вона відразу виявилася зеленою (точнішеколір фарби №229 яскраво-зелена), але майже у 8-річному віці, але зчесним пробігом. 8 тиць. + з сервісною книжкою та без приколів вісторії – господар льотчик їздив влітку на дачу. Вся в пилу і кузові салон, але в дуже теплих гаражах – через усі гаражі йшламагістраль із гарячою водою. Ціна було озвучено як і магазині 8років тому, тобто. 8300 руб., але варіантів більше не було. Нанаступний день машинка постала нам після чищення і вологої ганчіркияк із заводу - красуня, хоча я все ще не відійшов від думок прошістку.
< Кілька годин трактор відкопував нам виїзд - снігу було стількискільки я ніколи не бачив відразу і в одному місці. Напевно 2-3метри у висоту кучугури по місту, а ями в люках, що розтанули, навулицях міста 50-60 см.
Їхали ми до Києва дуже непросто – сніг йшов більше доби, 40 годин удорозі та 2400 км по спідометру. За Мурашами розлетівся бігунок імало не повернулися назад за мінус 40 на вулиці — випадково купилиу місцевих. Більше жодного капризу я не пам'ятаю.
Ось так і провела вона в сім'ї щоденної їзди майже 8 років, 600тиць. Пробігу, 3 мотори, щороку 2-3 рази на море, і дальні поїздки, перший рекорд витрати по трасі в 5.8 л і швидкості в 190 км, аперших форсування та тюнінгу було вище за дах – «Чайка» (автодром)та знайомих спортсменів завжди вистачало поряд особливо коли післярозвалу совка і нашої армії, мені довелося влаштуватися працюватина ВАЗівську СТО.
Пішла вона до мого знайомого з новим мотором і майже в ідеальномустані 1996-го. Через пару років я зустрів її злегка покоцану поколу, але в доброму здоров'ї і після цього сліди загублені..)))
" хоча я все ще не відійшов від думок про шістку.
Кілька годин трактор відкопував нам виїзд – снігу було стількискільки я ніколи не бачив відразу і в одному місці. Напевно 2-3метри у висоту кучугури по місту, а ями в люках, що розтанули, навулицях міста 50-60 см.
Їхали ми до Києва дуже непросто – сніг йшов більше доби, 40 годин удорозі та 2400 км по спідометру. За Мурашами розлетівся бігунок імало не повернулися назад за мінус 40 на вулиці — випадково купилиу місцевих. Більше жодного капризу я не пам'ятаю.
Ось так і провела вона в сім'ї щоденної їзди майже 8 років, 600тиць. Пробігу, 3 мотори, щороку 2-3 рази на море, і дальні поїздки, перший рекорд витрати по трасі в 5.8 л і швидкості в 190 км, аперших форсування та тюнінгу було вище за дах – «Чайка» (автодром)та знайомих спортсменів завжди вистачало поряд особливо коли післярозвалу совка і нашої армії, мені довелося влаштуватися працюватина ВАЗівську СТО.
Пішла вона до мого знайомого з новим мотором і майже в ідеальномустані 1996-го. Через пару років я зустрів її злегка покоцану поколу, але в доброму здоров'ї і після цього сліди загублені..)))
" хоча я все ще не відійшов від думок про шістку.
Кілька годин трактор відкопував нам виїзд – снігу було стількискільки я ніколи не бачив відразу і в одному місці. Напевно 2-3метри у висоту кучугури по місту, а ями в люках, що розтанули, навулицях міста 50-60 см.
Їхали ми до Києва дуже непросто – сніг йшов більше доби, 40 годин удорозі та 2400 км по спідометру. За Мурашами розлетівся бігунок імало не повернулися назад за мінус 40 на вулиці — випадково купилиу місцевих. Більше жодного капризу я не пам'ятаю.
Ось так і провела вона в сім'ї щоденної їзди майже 8 років, 600тиць. Пробігу, 3 мотори, щороку 2-3 рази на море, і дальні поїздки, перший рекорд витрати по трасі в 5.8 л і швидкості в 190 км, аперших форсування та тюнінгу було вище за дах – «Чайка» (автодром)та знайомих спортсменів завжди вистачало поряд особливо коли післярозвалу совка і нашої армії, мені довелося влаштуватися працюватина ВАЗівську СТО.
Пішла вона до мого знайомого з новим мотором і майже в ідеальномустані 1996-го. Через пару років я зустрів її злегка покоцану поколу, але в доброму здоров'ї і після цього сліди загублені. .)))