Всім привіт. Купив собі іграшку - захоплення. Зовсім випадково, був у центрі восени 2013 року на відкритті нового фонтану, а поруч збиралися волговоди. Звичайно, золоту середину між ЗІМом та 33-ми становили 21-е. Я між роззяв топтався, залюбувався, захопився і поділився своїм захопленням з мужиком, що стояв поруч. Він відповів: "Так, краса, але свою кому продати". До речі, господар ЗИМа, що там теж був, фарбує мою машину. І ось через три дні я вже разом з батьком пішли дивитися машину. Господар сам купив її за рік до мене з метою відновлення, але сімейні обставини йому це не дозволили, а стоянка машини у його товариша на подвір'ї трохи всіх напружувала - тож треба було її продати. Отут і я попався.
Слід зазначити, що машина була не в поганому стані, не іржава, тільки місцями відколи, а в районі задніх стійок над багажником шпаклівка починала іржавіти. Як запевняє продавець, був зроблений повністю капремонт двигуна, посаджена головка двигуна під 92, колектор новий - не рідний незграбний, а закруглений, поставлений жигулівський фільтр. Підвіска і гальма не рушали. Як виявилося, гальм практично не було. Напевно, одна сторона гальмувала або взагалі одне колесо - тобто якщо обережно, їздити можна. Тільки ж це не поясниш іншим водіям, які намагалися на своїх бляшанках робити маневри, що запізнилися, переді мною - були моменти, коли я злякався від перспективи в'їхати в чужу машину. Але на щастя, без наслідків.
Дивани виявилися для мене дивиною, посадка не звична. Машину одразу повністю переоформляв через ДАІ (не хотів ризикувати, за довіреністю у продавця була, а господар - дідусь пенсіонер). На жаль, чорні номери 18-00 були здані, натомість стали номери 00-54 (рік народження тата, купували разом з ним). Вартувала машина з оплатою, переоформленням та акумулятором близько 10 000 грн. Акумулятора не було - це була перша прикупка. Пригнав машину та поставив у себе на подвір'ї. За тиждень мені довелося на ній півтора тижні поїздити, поки Шевроле Такума був на фарбування морди (наслідок давньої аварії).
Відчуття незвичайне. Почуваєш себе як на стародавньому бойовому кораблі, крейсері, дредноуті. Заводиш її, і поки що гріється, як дитина, бігаєш навколо неї і зираєш. Їде не поспішаючи, пливе. І при цьому відчувається маса машини та її значні габарити. Специфічне водіння у Волги. Ручка КПП на кермі - сподобалася, але часом важіль заклинювало під капотом - навчився розклинювати. Гальма слабкі - рідина ДОТ йде, але серед залізяків знайшов півпляшки БСК - судячи з усього, у мене збірна бодяга в гальмівній системі. Педалі в машині, звичайно, набагато жорсткіші, ніж звик, але відразу це не відчулося. Але коли через тиждень їзди на Волзі пересів на Шевроле - злякався, подумав, що педаль зчеплення запала - просто не відчував її - мабуть, підкачав ногу.
І відразу ж восени знайомий фотограф попросив мою машину як реквізит для фотосету. Тож фотографії, які викладені, були зроблені під час фотосесії. Машина простояла всю зиму на вулиці у дворі. Ближче до весни я її кілька разів заводив. Не хоч і не відразу вперше завелася, але новий акумулятор впорався, вдруге через кілька днів легше завелася. Кілька разів увечері прокотився собі на задоволення.
На початку квітня Дредноут поїхав на розбирання і в малярку. Станом на 13.04.2014 вже там другий тиждень перебуває. Плани прості - розібрати небагато, але крила зніматися не будуть - майже зроблено, в деяких місцях легенько відпескострумувати (вже зроблено), обробити, пофарбувати, поставити пластикові підкрилки (вже замовив). Вистачить грошей - перетягнути дивани ще. А раптом встигну до 9 травня. Але вже бачу, що не встигну, і поспіху не хочу. Фотографією… тепер вона буде іншою. У будь-якому випадку.


















