У сім'ї була один час машина, але у зв'язку з переїздом на нове ПМЖ за 4000 км від колишнього, машину хотіли продати або просто викинути. Я встиг випросити її у батька, і вона стала моєю. Це була ГАЗ-21М(Л) 1962 року випуску, але забрати її ніхто не став — батькам вона не була потрібна, а в мене не було грошей на перегін і розмитнення. Як приїхав на нове ПМП, почав потихеньку накопичувати на перегін і перереєстрацію машинки.
Природно, весь непотрібний мотлох з квартири повинен був перекочувати туди, але на автобусі багато не відвезеш, а на таксі вилізе в солідну копійчину. Я вирішив одразу ж взяти Волгу ГАЗ-21, тому що став сильним фанатом автомобілів ГАЗу та інших радянських виробників. Шукаю машину, я керуюся її ремонтом і доглядаю за нею, а батько буде на ній їздити, поки я не отримаю права, а потім я її забираю собі. Почав пошуки, а ще принагідно мені впав головний біль під назвою "іспити".
На них, звичайно ж, я вже уваги не звертав — був повністю в пошуках Волги ГАЗ-21. Дав оголошення про купівлю машини в місцеву газету, почав шукати, але не все було так добре, як здавалося. Хотілося придбати 1-й або 2-й випуск, але знайти їх вже досить проблемно. Попадався, звичайно, один екземпляр другого випуску, але стан його кузова говорив сам за себе — довго я не проїжджу. Після став шукати будь-яку 21-у, незалежно від року випуску та модифікації — аби була. Але й тут не все йшло гладко — попадалися в непоганому стані машини, але мали проблеми з документами або навпаки — заїжена машина, але з документами все добре. Пошуки тривали близько 2-х місяців. Я вже почав втрачати надію і замислюватися над придбанням Москвича серії 40841221402141, ЄРАЗ, ZUK, РАФ, ЗАЗ, Nyssa, ГАЗ-242401.
Продивився чимало екземплярів, доглянув АЗЛК-2141, який вимагав косметичного ремонту, на ходу в живому стані за смішні гроші — 300 доларів. Вже зібрався було брати, але на очі мені потрапило оголошення про продаж ГАЗ-21 1968 року, яке я раніше не зустрічав. Відразу зателефонував — на дзвінок відповіла дівчина. Це вона продавала машину, і я домовився про огляд наступного дня. Вранці наступного дня зустрілися, по дорозі в гараж вона мені розповіла цікаву історію життя машинки: її батько в молодості був моряком, природно, був при грошах і міг собі дозволити 21-у Волгу. На першій Волзі він потрапив в аварію і мав сильні травми, з другої сталася та сама історія — машини після ДТП ремонту не підлягали.
Не встиг власник одужати після першої аварії, як він уже в 1970 році знову купив Волгу, саме ту, яку продавали. Купив уже з рук, фарбовану (чомусь так і не з'ясував). За 36 років машина не була в жодній ДТП, за нею був ретельний догляд, у період з 1970 по 1973 експлуатувалася мало. У 1973 році власник пішов з роботи моряка і почав займатися котельними установками. Машинка почала експлуатуватися досить часто — чимало наколесила по всьому Радянському Союзу, була в Угорщині, Словаччині, Туреччині, Франції. Машинка служила вірою та правдою і додому завжди приїжджала своїм ходом.
І ось, 2006 року знайомий по роботі запропонував власнику махнути 21-ю Волгу на нову ВАЗ-2104. Вирішив міняти, т.к. вік давав себе знати, і ремонтувати та приводити в добрий стан Волгу йому було вже важко. Почав робити кузов — місцями були вм'ятини (ну, за 38 років на автомобілі з'являться вм'ятини). Пошпаклював, вивів поверхню. Але машинка, як відчувала, що її збираються продавати, стала погано працювати — мотор заводився через раз, троїв, стукав. Стало ясно, що без капітального ремонту не обійтися — зробили повний капремонт мотора, поставили в машину. Власник вирішив продовжити доопрацювання кузова. Якось він прийшов у гараж робити машину, сів у машину, вставив ключ у замок запалювання, повернув його…
На ранок його знайшли сусіди по гаражу. Експертиза показала, що у нього був серцевий напад. З того моменту машина простояла в гаражі 7 місяців без руху. Давали вперше оголошення — ніхто не купив. Дочка вирішила відновити машину на згадку про батька, та зрозуміла, що не зможе подужати ні матеріально, ні фізично. Її чоловік працював за кордоном і мало що розумів в автомобілях.
Це була ГАЗ-21Р Волга 1968 року. У гаражі того дня чомусь не працювало світло, тоді вирішив спробувати завести машину і викотити її на вулицю. Включив масу (спеціальний вимикач), підкачав бензину, сів за кермо, похитав зчеплення і гальма (як не дивно, але вони працювали), витяг підсмоктування і спробував покрутити мотор — 5 секунд тиша. Думаю, масло захиталося і змастило кільця. Ще одна спроба, і машина з полпинка заводиться — УРА!
Знаєте, коли я сів у машину, я не відчув того, що машина не моя, як це бувало з іншими машинами, які доводилося подивитись. Просто сів, як у свою. Увімкнув задню і виїхав на вулицю. Машинка була місцями пошпакльована та виведена. Кузов цілий і міцний, але за час стояння в залізному гаражі пішла іржа (не наскрізна) по заходах і порогах. Вирішується обдиранням іржі, ґрунтуванням та антикором або антигравієм. Подивився мотор — він працював рівно і без перебоїв, з нерідного стояв тільки повітряний фільтр (з Москвича) та жигулівська система грубого чищення масла (рідна ненадійна). Мотор стояв рідний, ще із заводу! Блок не битий (перевіряв), салон, звичайно, був злегка потріпаний — ззаду на стійках були видні порізи (видно, перевозили щось габаритне в салоні), але не сильні — рідного радіо і слід простирав, як і окладу, замість нього вставка з ДВП наполірована. Під нею — китайська магнітола. Дзеркало стояло від Жигулів (таке, як у мене, я зустрічав тільки на Ниві), сидіння рідні, але вже перешиті. В іншому машина була майже повністю оригінальна — навіть рідна фарба місцями проглядається — пофарбували поверх.
У гаражі виявив безліч запчастин, а в підвалі — понад 20 коліс. Дочка господаря сказала, що її гараж теж повністю забитий запчастинами Волг. Ціна машини становила 800 доларів, і всі запчастини з двох гаражів у подарунок! (Гараж продати не хотіли). Через день витягнув батька до гаража, щоб ми проїхалися по трасі і зрозуміли, що до чого. Машина поводилася цілком пристойно, але були недоліки — з 80 км/год починав вити міст (або невідрегульована головна пара, або сильно зношена), при різкому гальмуванні машину кидало трохи вправо (погрішив на погано розведені колодки, а виявилося, що правого переднього гальма і зовсім не було). Підвіска не гуркотіла і не дзвеніла. Перевозилися майже 2 тижні, і машина брала мало не по тонні запчастин за раз (після цього почався скрип задньої підвіски).
Через машину я в сварці з сім'єю та родичами, мене постійно кидають дівчата, від мене відвернулося багато людей. Але мені все одно, тому що це моя машина, мені вона подобається і приносить море задоволення, і ніщо не змусить мене її продати або обміняти. Головне — не думка інших, головне — щоб самому було приємно.











































