Історія мого ЗІМу така: купив я його в 2004-му році у досить похилого подружжя. Купив не відразу, рік-півтора у мене пішло на торги та вмовляння.
Я з юних років захоплююся старими раритетними автомобілями. Почалося все з того, що приїхав я якось з навчання додому, купив нашу місцеву газету, де зазвичай було кілька оголошень з продажу ГАЗ-21 (стан яких я знав напам'ять, тому переглянув всі). ЗАЗ-965 за якоюсь захмарною ціною я спостерігав з місяця на місяць, але цього разу успіх посміхнувся мені. В колонці ГАЗ я пробігся очима і нічого для себе цікавого не знайшов, а ось після ЗАЗів було самотнє оголошення "продам ЗІМ 1954 р.в.". Я відразу ж набрав за номером телефону і домовився на завтра його подивитися.
Наступного дня я взяв у знайомого машину, заїхав за господарями (дід та баба, яким уже не до кого їздити, ось і вирішили продати машину). Ми приїхали в гаражний кооператив, в якому в одному з крайніх гаражів (до якого було зроблено прибудову розміром ще один такий самий гараж) стояла моя мрія. Відкривши гараж, я побачив свого красеня. Крім мого красеня, в гаражі стояв навпроти ще один, тільки розібраний. По кутах гаража стояло ще 2 двигуни, тільки з капіталу (я так зрозумів, що бабуся працювала на якомусь підприємстві при нормальній посаді, що списувала все, що їй було потрібно одразу після ремонту), дві бочки з бензином 200-літрові, рідний ламповий приймач і купа різних причандалів на ЗІМ.
Відразу впало в очі, що дід машину дуже любив. Вона стояла на спеціальних колодках, щоб не просаджувати пружини, накрита простирадлом ось уже 10 років. Я наслухався розповідей про те, як він і де на ній їздив і яким при цьому був модним. Для купівлі цієї машини він навіть курити кинув — так копив на ЗІМ, а купив він машину у першого секретаря Херсонського ОБКОМу партії.
Після того, як я залив бензин у бак, зняв із субару (на ній я приїхав) акумулятор (до речі, там він дуже маленький, на половину нормального в розмірах) і поставив на ЗІМ. Чотири рази прокрутивши, я зрозумів, що заводити після 10-ти річного простою без толку, та й акум вже майже сів. Я все ж спробував зробити останню спробу, і ОТ! Мотор досить голосно на весь гараж забурчав, моє обличчя розпливлося в радісній посмішці, і я зрозумів, що машина мені влаштовує повністю. Залишилася справа за малим — торгувати машину дешевше, адже старенькі хотіли за неї стільки, скільки не коштувала моя хороша іномарка, на якій я тоді їздив, і віддавати такі великі гроші за неї зовсім не був готовий.
На мій великий жаль, бабуся хоч і йшла на контакт, про діда зі словами "ні кроку назад!" стояв на своєму. Я подумав, що їм просто треба залишити свій телефон і дати час. Так я й зробив, потім після тривалого мовчання з їхнього боку я почав періодично (раз на місяць) продзвонювати їх із запитанням, чи не приземлилися їхні апетити. На всі дзвінки я отримував м'яку відмову приблизно протягом року. Мене підбадьорювало те, що більше в газеті оголошень я не бачив, отже, конкурентів у мене немає. Не тут то було! Через один я отримую відповідь, що я варто турбувати себе дзвінками. Вже отримано завдаток від якогось моряка, який пообіцяв за місяць-два забрати машину. Моєму обуренню не було меж! Я лаявся на злий рок долі, на своє жлобство і взагалі на весь світ, наче це вже моя машина. Її продають без моєї волі.
Після довгих блукань по квартирі мій тато запитав у мене причину моєї похмурості, і я йому розповів довгу історію моєї "недокупівлі". Я пояснив, що з радістю купив би її, але таких грошей у мене не було, і тоді він мені сказав, що іноді, по ходу якогось часу, ти не згадаєш, скільки саме ти віддав за те, що дуже хотів, чи не згадаєш, скільки ці гроші для тебе тоді означали, але насолоду від своєї покупки ти відчуватимеш постійно. Після цих слів він сказав мені, що дасть мені необхідну суму. Тоді я одразу ж зателефонував продавцям і сказав, що оскільки я перший і став для них майже як рідний, то готовий дати їм бажану суму та два задатки зверху, щоб вони могли повернути моряку.
На це я отримав відповідь, що справа не в завдатку, вона не надто велика, просто вони не хотіли б відходити від домовленості. Обіцянки, які дали моряку. Тоді я спитав, до якого числа діє його завдаток, на що вони відповіли, мовляв, зараз зима, він пообіцяв до весни. Я взагалі зачарувався з їхньої домовленості і одночасно втратив всю надію на придбання автомобіля. Десь навесні я набрав старих поцікавитись продажем, і вони відповіли, що у моряка інфаркт трапився, і йому зовсім зараз не до машини, тому я можу її купити… Я, звичайно, розумів, що не можна радіти чужому горю, але я дуже зрадів своїй можливості мати цим красивий авто.
Я приїхав розраховуватися і одночасно продумував, куди б мені поставити цю велику комору. Рішення прийшло само собою, дідусь запропонував купити у нього гараж з усім причандалами за досить недорогою ціною, на що я погодився. Далі я поставив машину на облік на свого батька, і настав час думати про реставрацію.
Кілька місяців тому я купив собі мерседес w126 SEC (шейховоз в купешному кузові). Покатавшись на ньому, я зрозумів, що хочу поміняти колір. Я знайшов у гаражах маляра, який досить недорого і при цьому досить якісно перефарбував (повняк) мені його в той колір, що я хотів. Отже, з маляром я вже розібрався, я привіз машину до нього і … як завжди переконався, що дешево не означає добре. Після довгих спроб і помилок ми дійшли думки (це була перша моя реставрація, тому говоритиму про великі істини, до яких я приходив, набиваючи собі шишки), що спочатку треба зняти стару фарбу до металу і лише потім готувати машину до фарбування.
Так минув рік, маляр готував, готував, готував… потім знову готував, і мені вже зовсім ставало ясно, що не зможе він цю роботу зробити якісно, аж надто вона складна для нього. А тут саме цей нелюд (маляр) вбиває своїх батьків, продає їхню квартиру і закопує їх у гаражній ямі, яка знаходиться в тому ж приміщенні, що й мій ЗІМ. При цьому продає гараж тричі трьом різним людям, взявши у кожного відстрочку на переїзд на місяць. Я маляра знайти не можу, як не приїду — гараж завжди закритий. Благо, один доброзичник зателефонував мені і сказав, що тут три кренделі сперечаються, чий гараж, і ділять його начинки, які залишилися від маляра.
Я кулею лікую в малярку, з боєм забираю свого кораблика та запчастини, які розташувалися за два роки по різних чотирьох гаражах, і везу до реставратора, роботу якого я вже бачив, бо в нього самого є відреставрований ЗІМ. Вже від нього я дізнався, що реставрація старих автомобілів — справа не з дешевих, але відступати було нікуди, тим більше, що мій кораблик уже був навіть не в такому гарному стані, як при його покупці. Але, як і всі творчі люди — повільний, а оскільки творчі люди, як правило, ще й не багаті, то любитель халтурки, яка займала левову частку його часу. Сперечатись із ним було складно, бо я не міг собі дозволити платити йому постійну зарплату, а хотів платити відрядно. Але реставрація — така темна штука, що часом з одним іржавим болтом можна промучити весь день, а замовник навряд чи це оцінить, бо результату не побачить.
Далі ми з реставратором зрозуміли, що машина в мене вічна. Вічна тому, що минулий господар захотів, щоб його машина ніколи не прогнила, зробив на ній підлогу з нержавіючої сталі. Підлога зроблена з цілісного шматка нержавіючої сталі і заклепками (тоді зварювання не було) приклепана до іншого кузова. Причому робилося це, швидше за все, на якомусь авіа підприємстві, оскільки зі слів реставратора авіаційні заклепки і метод їх приклепування заводський. З усіх дверей також зроблено з нержавіючої сталі. Звичайно, спочатку цей факт мене порадував, адже в наших умовах зробити таке, якщо і реально... ні, не реально, я ж не шейх Брунея :) Але потім ми зіткнулися з такою неприємністю, як зазори, ніяк не виходило їх зробити ідеальними, що б ми не вигадували. Тоді, зробивши додаткові виміри, реставратор зрозумів, що моя вічна підлога не з точністю "пришпандерен". Далі довелося його рухати і виставляти за вимірами, після чого зазорчики між крилами, в отворах і дверима стали на свої місця.
Повна капіталка. Хлопці, він 4 рази возив двигун на авторемзавод, він все зробив так, що газонівський 51-й двигун працює зі склянкою, що стоїть, повною води без будь-яких вагань, окреме Анатолію за це спасибі.
Підготувавши кузов до фарбування, залишилася справа за маляром. Мені порадили маляра, у якого своя малярка, а починав він працювати з таких машин, як ЗІМ, 21-а волга і т.д. Мене це цілком влаштовувало, і я машину відігнав до нього. Тут втрутився випадок: спочатку машину почали готувати під фарбування в чорний колір, але потім я передумав і вирішив пофарбувати його в біло-бежевий перламутр. Так, знаю, що оригіналів таких не було, але мені так дуже захотілося. Результат мене настільки засмутив, що я відмовився фарбувати надалі там ЗІМа, оскільки якщо він квадратному кузову ладу дати не може, то що там буде з кругленьким яєчком. Через пару днів ЗІМ покинув цю малярку і поїхав в іншу, де і був пофарбований.
Під час фарбування машини салон перебував на перетяжці. Там також не без приколів. Карти дверей реставратор по запарку віддав від перемоги, а закупленого матеріалу було впритул. За підсумком у реставратора перетягнуті карти дверей, а мої були у тому ж стані. Пізніше, закупивши знову матеріал, мої карти стали в тон салону. Це зараз на все згадується з іронією, а тоді кожна така помилка псувала певну кількість нервів.
Звичайно, зовні мені хочеться зберегти машину в дусі того часу, коли вона випускалася, проте для більш комфортної експлуатації хочеться додати до неї певних нововведень, які б спростили цю експлуатацію. Було ухвалено рішення поставити електросклопідйомники на кожну двері, проте при цьому сховати кнопки, щоб не порушувати цей дух ретро, властивий цьому автомобілю. Також, хоч у машині і встановлено рідний ламповий приймач, але було прийнято рішення встановити більш сучасний та якісний, у результаті Alpine сховався у бардачок.
Використання цих нововведень змусило, звичайно, попітніти над їхньою реалізацією. Одночасно з цим кузов повністю обезшуміли, спочатку вібро, а потім і шумоізоляцією. Поки всі ці нелегкі новації впроваджувалися і встановлювався салон, кузов у деяких місцях то цокнули, то подряпнули. Коротше, поїхала після збирання машина назад на малярку. Маляра швидко усунули всі дрібниці і поставили машину на пару днів поряд з боксом.
Тим часом голодна миша залізла в салон і трохи повечеряла моїми стропонтенами. І попрямувала моя машинка після малярки назад в ательє по перетяжці салонів. Замкнене коло, сцуко! Через пару днів машина можна буде забирати з перетяжки. Звідти машина попрямує до кондиціонера. Я так подумав, що негідно представницькому класу їздити без кондера. Постараюся його поставити так, щоб він не порушив духу автентичності. Є задум, і я сподіваюся, все вийде, поставити систему кондиціонера під переднє сидіння, там місця повинно вистачити. Автентичністю в підкапотному просторі, звичайно, доведеться пожертвувати, там доведеться робити шків під компресор і випарник, а також мастирувати трубки. Але постараюся ці витівки зробити максимально невидимими.
Трохи не забув написати про світло: у фарах у мене стоїть ксен. Таке рішення до мене прийшло після того, як я побачив в інтернеті білий ЗІМ із включеним ксеноном, мені дуже сподобалося, виглядає відпадно. АЛЕ я при цьому намагаюся, щоб машина при бажанні і не далеко відходила від оригіналу, тому були куплені спеціальні лампи, які дублювали ще й звичайний галоген. Коротше, за бажання у мене синій ксенон, а за необхідності зовнішньої автентичності — жовтий галоген.
Найближчим часом займуся колесами. У мене лежить комплект НОВИХ скатів на ЗІМ, які не їздили, що зберігаються посипані тальком в льоху. Але якось шкода використовувати таку рідку гуму, що збереглася, для щоденних (звичайних) поїздок. Тому я впорядкую диски (у мене їх 2 комплекти) і куплю наварку (щоб не втрачати дух старовини), яку поставлю на кожен день (зрозуміло, що машина їздитиме далеко не кожен день, але тут мається на увазі звичайні поїздки) і зроблю виставковий комплект, який буде поставлено для виставок або музею.
Єдине, що не вирішив, так це фліпера (їх ще називають вайт воли). Мені подобаються, як вони виглядають на ретро машинках, вони надають їм духу тієї епохи, який вони уособлюють, але фліпера білі, вони губляться на світло кремових дисках (саме такий колір йшов із заводу). Можна, звичайно, відійти від оригіналу і пофарбувати диски в чорний колір, а хромований ковпак плюс фліпера зроблять свою справу і дуже підкреслять коліщатка. Коротше, ще не вирішив, думаю.
Ще один мій головний біль — корпус повітряного фільтра. Справа в тому, що оригінальний карбюратор на ЗІМ досить високий, і на нього не стає "каструля" повітряного фільтра, як на 21-й волзі, тому конструкторами придуманий металевий кожух карбюратор, що зв'язує, і корпус фільтра, який у свою чергу стоїть збоку від мотора. Однак, оскільки ЗІМівські карбюратори були в дефіциті, то всі змінювали їх на малі з інших моделей, ставивши й інші корпуси повітряних фільтрів. У результаті майже кожен ЗІМ сьогодні з неоригінальним карбюратором і корпусом фільтра. Карбюратор я знайшов, відновив, працює він дуже добре, але де тепер взяти "каструлю" з перехідною магістраллю, розуму не прикладу, у кого не питаю, ні в кого немає.













