У сім'ї є ще один жорсткий таз під прізвисько ЧІ-ЧА, і як підмога трьохлітровій бехі йому немає ціни. Купив його для дружини і не пошкодував жодної секунди: за пивом в кіоск, за кавою в маркет, та й взагалі поганяти, втерти ніс якійсь десятці або іномарці до 2 літрів — майже пара дрібниць. 1.1 л інжекторний двигун видає 55 конячок на 600 кг ваги — це СИЛИЩЕ.
Причому покупка малюка відбулася практично блискавично. Я навіть зрозуміти до пуття нічого не зміг. Бовтали якось із плем'яшем про економні авто (він на той момент купив будинок за містом і потрібно в день мотати по 100 км). Тут я згадав, що в кінці 90-х в журналі "ЗА РУЛЕМ" був огляд польського фіатика, дуже схожого на Оку, і що мені тоді він дуже сподобався. Через 5 хвилин ми вже сиділи перед компом на сайті авто продажу і милувалися трьома виставленими на продаж авто: два 0.7 (чорний і червоний) і 1.1.
Підійшла дружина і давай конючити: "Яка машинка червоненька, ХОЧУ!" Здай на права і накопичи грошенят — була моя відповідь. На що я отримав свій варіант: права були отримані ще місяць тому (в таємниці від мене), і накопичено цілу тисячу вбитих єнотів (теж сюрприз). Трохи пообурювавшись (проти шофера на свята я нічого проти не мав, а вона саме цим мотивувала отримання прав), додавши не дістаючу суму, дзвонив власнику червоного Cinquecento, але не доля: машина була відновлена після сильної ДТП і криворукими майстрами.
На цей момент плем'яш сторгувався з київським 0.7, так що мені залишилося 1.1 (на що він пошкодував і не раз). Ввечері ми роз'їжджалися країною: він до Києва, я в Запоріжжі. А наступного дня, ближче до вечора, з різницею в пару годин, були вже вдома. Ось так і оселився у мене малюк, а я на все літо став інструктором з водіння для дружини.








