Пам'ятаю, сіра з червоним салоном, з мізерним пробігом і мотором 2.5. У той момент мене мало хвилювало, скільки там сил, я готовий був все віддати заради такої машини. Не практична? Відмінно! Тільки два місця! Супер! Як взимку? Справимося! Її купити. Аж з продавцем ми вже стали чи не друзями — щоранку починалося з розмови в ICQ. Пройшов рік, я катався на своєму гарячолюбному Акорді ТайпС і був щасливий.
— Ти в офісі? — Так. — Виходь…
Під входом стояла чорна зетка, 3.0, з бежевим салоном та шикарними складними 18 OZ. Чи варто намагатися передати мої відчуття? Він зміг! А я — ні! Я слабак, я як усі, а він — Дартаньян! Як же я йому заздрив! Я спеціально записував музику, хоч ніколи раніше таким не займався. Я підбирав свої улюблені хіти під цю машину та просто їздив. Неважливо куди, головне разом. Так минуло літо 2009 року.
Настав новий сезон, і мій товариш заїкнувся, що хоче купити джип. На той момент я вже був "у шлюбі" з Ево, і навіть у голові не міг уявити продати його замість зетки, цей варіант був виключений. Але що ж робити, я хочу Даффі Дака собі! Вихід знайшовся, я просто уболтав брата купити її. Це як у дитинстві подарувати мамі шоколадку, а потім її з'їсти. Я був на сьомому небі! Ось так з'явилася в сім'ї ця машина. Ну а так як я тимчасово без Ево, то кабрік перейшов у мої володіння! Z4 як морозиво. Усі люблять, усім подобається, їдять влітку, іноді взимку, але щодня його не хочеться.







