Незважаючи на її примхи та істерики, я намагався зберегтистосунки, але поступово приємні емоції та яскраві спогадиперетворилися на повсякденну рутину щоденного водіння. Друзі тазнайомі дружно повторювали позбутися її, але я продовжував любитиїї, а вона мій мозок... Десятки тисяч пройдених разом кілометрів, безліч азартних поворотів і довгі прямі відрізки, все це поєднуваловоєдино мене і витвір інженерів Інгольштадта. День, осіннісерпантини, вкриті жовтим листям, ці моменти будуть назавждизафіксовані в моїй пам'яті завдяки її манері руху та стилюуправління.
Настав час прощатися, це було складне рішення, але в моєму гаражімісце тільки для одного автомобіля Ластівко, ти була моя перша ікохана, дякую тобі за 4 яскраві незабутні роки мого життя!